La festa - Giorgio Gaber

E poi mi sono alzato quasi bene

con un’allegria molto cittadina,

con quegli strani struggimenti

la domenica mattina.

L’odore del giornale è sempre un’emozione

non leggo le notizie, non c’ho testa,

aspetto il pomeriggio con furore,

del resto anche aspettare fa parte della festa…

e questa allegria solitaria

si espande alla gente, alle cose,

si mescola nell’aria.

Son proprio dei poeti gli uomini,

son proprio teneri e incantati,

non riesci più a strapparli alle loro speranze,

ci sono incollati!

Seduti in assolati ristoranti

che hanno le terrazze proprio sopra il mare,

c'è come un’atmosfera più leggera

che si unisce al gusto del mangiare,

oppure in una fiera

felici come si ringiovanisse,

coi pesciolini rossi

e con le solite montagne che non sono russe…

coi fuochi artificiali, le paste,

tutto ritorna fuori,

sono rutti di gioia le feste.

Son pieni di energia gli uomini,

son proprio sani e scatenati,

non riesci più a strapparli alla loro allegria,

ci sono incollati!

E poi c'è l’orgia delle discoteche

dove ti butti e balli come un matto,

è irresistibile e persino chi non vuole

si dimena si dondola tutto.

La musica da ballo

è l’unico linguaggio che riunisce il mondo,

c'è chi ci gode smisuratamente

e c'è chi si lamenta della vita sgambettando…

e oltre alle note si avverte

il senso dell’aria senza note

che è l’aria della morte!

Son pieni di risorse gli uomini,

sono animali liberati,

non riesci più a strapparli alle loro emozioni,

ci sono incollati!

E poi c'è il salariato del piacere

che propina storie colorate e grasse,

un bel film con dentro tutti gli ingredienti

che piacciono alle masse

che stanno lì inchiodate

e si divoran tutto senza protestare,

gli si potrebbe dare in premio

un bel barattolo di merda per duemila lire

e senza esitare un momento

sarebbero pronti a scannarsi

per quel divertimento!

Son proprio deficienti gli uomini,

ormai son proprio devastati,

non riesci più a strapparli alla loro idiozia,

ci sono incollati…

А потім я встав майже добре

з дуже міською життєрадісністю,

з тими дивними прагненнями

Недільний ранок.

Запах газети – це завжди емоція

Я не читаю новин, у мене немає голови,

Я чекаю полудня з люттю,

зрештою, очікування також є частиною вечірки...

і це самотнє веселощі

поширюється на людей, речі,

змішується в повітрі.

Чоловіки належать до поетів,

вони дійсно ніжні та зачаровані,

ти більше не можеш відірвати їх від їхніх надій,

вони приклеєні до нас!

Сидіння в сонячних ресторанах

які мають тераси прямо над морем,

тут ніби легша атмосфера

що приєднується до смаку їжі,

або на ярмарку

щасливий, як він оновився,

із золотою рибкою

і зі звичайними горами, які не російські...

з феєрверками, макаронами,

все повертається,

бенкети розриваються від радості.

Чоловіки сповнені енергії,

вони справді здорові та дикі,

ти більше не можеш відірвати їх від їхньої радості,

вони приклеєні до нас!

А потім – оргії дискотек

куди ти кидаєшся і танцюєш як божевільний,

є непереборним і навіть тим, хто цього не хоче

він звивається це все каміння.

Танцювальна музика

це єдина мова, яка об'єднує світ,

є ті, кому це безмірно подобається

а є й ті, хто скаржиться на те, що життя пустує...

і крім нот відчувається

відчуття повітря без нот

що є повітрям смерті!

Чоловіки сповнені ресурсів,

вони звільнені тварини,

ти більше не можеш відірвати їх від їхніх емоцій,

вони приклеєні до нас!

А ще є найманий працівник для задоволення

що пропонує барвисті та жирні історії,

хороший фільм з усіма інгредієнтами

які звертаються до мас

які там прибиті

і пожирає все без протесту,

його можна було б дати як приз

гарна баночка лайна за дві тисячі лір

і не вагаючись ні на мить

вони були б готові зарізати себе

за таку забава!

Чоловіки справді дебіли,

тепер вони справді спустошені,

ти більше не можеш відірвати їх від їхнього ідіотизму,

вони приклеєні до нього...