La famiglia - Giorgio Gaber

— Io, voglio dire, io e te.

Noi due chiusi, protetti nel nostro rifugio,

nella nostra tana

— E quelli fuori?

— Niente, quelli fuori non ci interessano.

Noi, solo noi, i più puliti,

i più uniti, i migliori

— No ma guarda che anche a noi è successo…

— Silenzio!

Che resti fra di noi, zitti!

Noi lottiamo, resistiamo,

avvinghiati disperatamente l’uno all’altra, attaccati come mignotte

— Scusa, io dovrei andare un attimo…

— Vengo anch’io!

— Allora non ci vado

— Giusto!

Qui, fermi, seduti sulle nostre due comode poltrone

- Я, я маю на увазі, ти і я.

Ми вдвох закриті, захищені в своєму притулку,

в нашому лігві

- А що з тими, що надворі?

— Нічого, нам байдуже до тих, хто ззовні.

Ми, тільки ми, найчистіші,

найзгуртованіший, найкращий

— Ні, але дивись, у нас теж було...

- Тишина!

Що між нами залишається, мовчи!

Ми боремося, ми опираємося,

відчайдушно чіпляються один за одного, прив’язані, як повії

- Вибачте, мені потрібно піти на хвилинку...

- Я теж піду!

— Тоді я не піду

- Правильно!

Тут, як і раніше, сидимо на двох наших зручних кріслах