Ipotesi per una Maria - Giorgio Gaber

E io che ancora mi innamoro come uno scemo

Perché l’innamorarsi è uno specifico dell’uomo

Spudorato mi accosto all’incerto dei tuoi richiami

Sono io che deliro e tu che ami

Non so dove ora tu sia giunta

Cara indimenticabile Maria

Che all’inizio degli anni Settanta

Conoscesti la rabbia e l’ironia

Avevi il dono assai inconsueto

Di ridere persino del tuo mito

E l’intuizione di una strana fede

Per cui una cosa è vera soltanto

Quando non ci si crede

Perché per credere davvero

Bisogna spesso andarsene lontano

E ridere di noi come da un aeroplano

Se tu fossi davvero esistita

Cara indimenticabile Maria

Fin da allora potevo imparare

A congiungere il vero e la bugia

E nelle notti massacranti

Riempite di parole intelligenti

E nell’angoscia della vita

Ho in mente ancore l’eco

Della tua risata

Perché per vivere davvero

Bisogna spesso andarsene lontano

E ridere di noi come da un aeroplano

Forse sei solo un’ipotesi di donna

Forse sono esagerati i sentimenti

E i mille spunti che mi dài

Se è vero che si tratta

Di una Maria che non conobbi mai

Ma so che a me piace pensarti

Cara indimenticabile Maria

Come fossi davvero esistita

Col tuo gusto di amare e andare via

Perché persino nell’amore

Nell’eccellenza del soffrire

Nella violenza di una litigata

Eri così coinvolta

E così distaccata

Perché per credere all’amore davvero

Bisogna spesso andarsene lontano

E ridere di noi come da un aeroplano

E che la logica assurda del tempo

Questo tempo che tutto porta via

Riesca almeno a salvare il tuo nome

Maria

А я досі закохаюсь як дурень

Тому що закоханість специфічна для людини

Безсоромний я підходжу до непевності твоїх дзвінків

Це я марю, а ти любиш

Я не знаю, де ти зараз

Дорога незабутня Марія

То на початку сімдесятих

Ти знав гнів і іронію

У вас був дуже незвичайний подарунок

Щоб посміятися навіть з вашого міфу

Це інтуїція дивної віри

Тому вірно лише одне

Коли не віриш

Чому дійсно вірити

Часто доводиться їхати далеко

І сміються з нас, як з літака

Якби ти дійсно існував

Дорога незабутня Марія

Відтоді я міг вчитися

З’єднати правду і брехню

І в виснажливі ночі

Наповнений розумними словами

І в муках життя

Я все ще маю на увазі відлуння

Твій сміх

Тому що по-справжньому жити

Часто доводиться їхати далеко

І сміються з нас, як з літака

Можливо, ви лише гіпотеза жінки

Можливо, почуття перебільшені

І тисячі ідей, які ти мені даєш

Якщо це правда, що це так

Про Марію, яку я ніколи не знав

Але я знаю, що мені подобається думати про тебе

Дорога незабутня Марія

Як я існував насправді

Зі смаком кохання і геть

Бо навіть закоханий

У досконалості страждання

У жорстокості бійки

Ви були настільки залучені

І такий відсторонений

Тому що по-справжньому вірити в кохання

Часто доводиться їхати далеко

І сміються з нас, як з літака

І це абсурдна логіка часу

Цього разу все забирає

Принаймні вдасться зберегти своє ім’я

Марія