Il sosia - Giorgio Gaber

Fuori c’era un bel cortile

Poi le grandi scale

E c’era il vento

E gli alberi di mele

Si fece notte

E un uomo della mia statura e della mia presenza

Mi conduceva in un’insenatura

Che a un certo punto diventava la mia stanza

Lì c’era tutta la mia vita

Che per la prima volta mi si rivelava

E c’era un grande specchio

Che indifferente mi duplicava

L’uomo della mia statura e della mia presenza

Forse troppo familiare

Forse troppo somigliante

Mi stava accanto e non faceva niente

Mi giunse la sua voce

Che assomigliava un po' alla mia

Ormai era più ingrata e senza sfumature

Con certe fastidiose intonazioni

Che sento a volte nelle mie registrazioni

Ma più che altro

Mi spaventò il suo volto

Tremendamente uguale al mio

Non ebbi più alcun dubbio

Quell’uomo ero senz’altro io

E allora io mi vidi

Così brutto e scoperto

Che fui preso dal terrore

E mi scoppiava il cuore

Come fosse un infarto

E lui rideva

E poi sputava l’aria

Con una calcolata cattiveria

E quella smorfia era la mia copia speculare

Così imbruttita e repellente

Da fare orrore

Odio il tuo viso che è la mia caricatura

Odio la tua voce che è la mia scimmiottatura

Odio l’arroganza della tua idiozia

Odio la tua stupida parola che è la mia

Ma lui restava immobile a guardare

Poi prese a parlare esageratamente adagio

Mi disse che era logico e normale

Che in quella notte di casuale sortilegio

Aveva avuto il privilegio

Di conoscere il male

Fuori non c’era più il cortile

Né le grandi scale

E nemmeno il vento

Né gli alberi di mele

Era come un sogno che svapora

Che quando lo racconti

Non riesci neanche a ricordarti

Fuori mi aspettavano altri sogni

Altri infarti

Надворі було гарне подвір’я

Потім великі сходи

І був вітер

І яблуні

Настала ніч

І чоловік мого зросту і моєї присутності

Це привело мене до бухти

Який у якийсь момент став моєю кімнатою

Там було все моє життя

Що відкрилося мені вперше

А там було велике дзеркало

Який байдужий він мене подвоїв

Людина мого зросту і моєї присутності

Можливо, занадто знайоме

Можливо, занадто схожі

Він стояв біля мене і нічого не робив

Його голос дійшов до мене

Який був трохи схожий на мій

Тепер вона була більш невдячна і без нюансів

З певними дратівливими інтонаціями

Що я іноді чую у своїх записах

Але більше за все інше

Його обличчя мене налякало

Вкрай те саме, що й у мене

У мене більше не було жодних сумнівів

Цим чоловіком, безсумнівно, був я

А потім побачив себе

Такий потворний і непокритий

Що мене охопив жах

І моє серце розривалося

Ніби це був серцевий напад

І він засміявся

А потім виплюнув повітря

З розрахованою злобою

І ця гримаса була моєю дзеркальною копією

Такий потворний і відштовхуючий

Бути жахливим

Я ненавиджу твоє обличчя, яке є моєю карикатурою

Я ненавиджу твій голос, який є моєю мавпою

Я ненавиджу зарозумілість вашого ідіотизму

Я ненавиджу твоє дурне слово, яке належить мені

Але він стояв і дивився

Потім він почав говорити перебільшено повільно

Він сказав мені, що це логічно і нормально

Це в ту ніч випадкових чар

Він мав привілей

Знати зло

Надворі вже не було двору

Ані великі сходи

Ані вітер

Ані яблуні

Це було наче сон, що випаровується

Ось коли ти це скажеш

Ви навіть не можете згадати

Надворі мене чекали інші сни

Інші серцеві напади