Воздушный корабль - Jah Divizion, Герберт Моралес

По синим волнам океана,

Лишь звезды блеснут в небесах,

Корабль одинокий несется,

Несется на всех парусах.

Не гнутся высокие мачты,

На них флюгера не шумят,

И молча в открытые люки

Чугунные пушки глядят.

Не слышно на нем капитана,

Не видно матросов на нем;

Но скалы, и тайные мели,

И бури ему нипочем.

Есть остров на том океане -

Пустынный и мрачный гранит;

На острове том есть могила,

А в ней император зарыт.

Зарыт он без почестей бранных

Врагами в сыпучий песок,

Лежит на нем камень тяжелый,

Чтоб встать он из гроба не мог.

И в час его грустной кончины,

В полночь, как свершается год,

К высокому берегу тихо

Воздушный корабль пристает.

Из гроба тогда император,

Очнувшись, является вдруг;

На нем треугольная шляпа

И серый походный сюртук.

Скрестивши могучие руки,

Главу опустивши на грудь,

Идет и к рулю он садится

И быстро пускается в путь.

Несется он к Франции милой,

Где славу оставил и трон,

Оставил наследника-сына

И старую гвардию он.

И только что землю родную

Завидит во мраке ночном,

Опять его сердце трепещет

И очи пылают огнем.

На берег большими шагами

Он смело и прямо идет,

Соратников громко он кличет

И маршалов грозно зовет.

Но спят усачи-гренадеры -

В равнине, где Эльба шумит,

Под снегом холодным России,

Под знойным песком пирамид.

И маршалы зова не слышат:

Иные погибли в бою,

Другие ему изменили

И продали шпагу свою.

И, топнув о землю ногою,

Сердито он взад и вперед

По тихому берегу ходит,

И снова он громко зовет:

Зовет он любезного сына,

Опору в превратной судьбе;

Ему обещает полмира,

А Францию только себе.

Но в цвете надежды и силы

Угас его царственный сын,

И долго, его поджидая,

Стоит император один -

Стоит он и тяжко вздыхает,

Пока озарится восток,

И капают горькие слезы

Из глаз на холодный песок,

Потом на корабль свой волшебный,

Главу опустивши на грудь,

Идет и, махнувши рукою,

В обратный пускается путь.

По синіх хвилях океану,

Лише зірки блиснуть у небесах,

Корабель самотній мчить,

Мчить на всіх вітрилах.

Не гнуться високі щогли,

На них флюгера не шумлять,

І мовчки у відчинені люки

Чавунні гармати дивляться.

Не чути на ньому капітана,

Не видно матросів у ньому;

Але скелі, і таємні мілини,

І бурі йому байдуже.

Є острів на тому океані.

Пустельний та похмурий граніт;

На острові тому є могила,

А в ній імператор закопаний.

Заритий він без почестей лайливих

Ворогами в сипкий пісок,

Лежить на ньому важкий камінь,

Щоб встати він із труни не міг.

І в годину його сумної смерті,

Опівночі, як відбувається рік,

До високого берега тихо

Повітряний корабель чіпляється.

З труни тоді імператор,

Прокинувшись, є раптом;

На ньому трикутний капелюх

І сірий похідний сюртук.

Схрестивши могутні руки,

Опустивши голову на груди,

Іде і до керма він сідає

І швидко пускається у дорогу.

Мчить він до Франції милою,

Де славу залишив і трон,

Залишив спадкоємця-сина

І стару гвардію він.

І щойно землю рідну

Забачить у темряві нічному,

Знову його серце тремтить

І очі палають вогнем.

На берег великими кроками

Він сміливо і прямо йде,

Соратників голосно він кличе

І маршалів грізно кличе.

Але сплять вусані-гренадери -

У рівнині, де Ельба шумить,

Під снігом холодним Росії

Під спекотним піском пірамід.

І маршали поклику не чують:

Інші загинули в бою,

Інші йому змінили

І продали свою шпагу.

І, тупнувши об землю ногою,

Сердито він туди й сюди

По тихому березі ходить,

І знову він голосно кличе:

Зве він люб'язного сина,

Опору в жахливій долі;

Йому обіцяє півсвіту,

А Францію лише собі.

Але у кольорі надії та сили

Згас його царський син,

І довго, його чекаючи,

Стоїть імператор один -

Стоїть він і тяжко зітхає,

Поки осяє схід,

І капають гіркі сльози

З очей на холодний пісок,

Потім на корабель свій чарівний,

Опустивши голову на груди,

Іде і, махнувши рукою,

У зворотний пускається шлях.