Sonnet 29 - Georgia Stitt, Brian D'Arcy James

When in disgrace with fortune and men’s eyes,

I all alone beweep my outcast state,

And trouble deaf Heaven with my bootless cries,

And look upon myself, and curse my fate,

Wishing me like to one more rich in hope,

Featur’d like him, like him with friends possess’d,

Desiring this man’s art, and that man’s scope,

With what I most enjoy contented least:

Yet in these thoughts myself almost despising,

Haply I think on thee,--and then my state

(Like to the lark at break of day arising

From sullen earth) sings hymns at heaven’s gate;

For thy sweet love remember’d such wealth brings

That then I scorn to change my state with kings'.

Коли в ганьбі перед багатством і людськими очима,

Я один плачу про свій ізгой,

І непокоїть глухе небо з моїми криками без чобіт,

І дивлюся на себе, і проклинаю свою долю,

Бажаючи, щоб я був ще одним багатим на надію,

Featurd'd like him, like him with Друзями заволодів,

Бажаючи мистецтва цієї людини та її розмаху,

Те, що мені найбільше подобається, найменше задоволений:

І все ж у цих думках я майже зневажаю,

Можливо, я думаю про тебе, а потім про свій стан

(Як жайворонок на світанку встає

З похмурої землі) співає гімни біля небесних воріт;

Для твоєї солодкої любові пам’ятай, що таке багатство приносить

Що тоді я зневажаю міняти мій стан із королями.