Every Child Is Special - George Carlin

The self-esteem movement revolved around a single notion, the idea, the single idea, that every child is special.

Boy, they said it over and over and over, as if to convince themselves.

Every child is special.

And I kept saying fuck you.

Every child is clearly not special.

Did you ever look at one of them?

Did you ever take a good close look at one of these fucking kids?

They’re goofy.

They’re fucking goofy looking.

They’re too small, they’re way too fucking small.

They’re malproportioned.

Their heads don’t fit their bodies;

their arms are too weird and everything.

They can’t walk across the room in a straight line.

And when they talk, they talk like they got a mouthful of shit.

They’re incomplete, incomplete, unfinished work.

I never give credit for incomplete work.

Now, PT Barnum might think they’re special, but not me, I have standards.

But let’s say it’s true.

Let’s grant this.

I’m in a generous mood.

Let’s grant this proposition.

Let’s say it’s true as somehow all…every child is special.

What about every adult?

Isn’t every adult special, too?

And if not, if not then at what age do you go from being special to being not-so-special?

And if every adult is special then that means we’re all special, and the whole idea loses all its fucking meaning.

Рух самооцінки обертався навколо єдиного поняття, ідеї, єдиної ідеї, що кожна дитина особлива.

Хлопче, вони говорили це знову і знову, ніби щоб переконати себе.

Кожна дитина особлива.

І я весь час казав: «Поїдь ти».

Кожна дитина явно не особлива.

Ви коли-небудь дивилися на одну з них?

Ви коли-небудь уважно розглядали когось із цих проклятих дітей?

Вони тупі.

Вони до біса тупо виглядають.

Вони занадто малі, вони занадто малі.

Вони непропорційні.

Їхні голови не прилягають до тіла;

їхні руки занадто дивні і все таке.

Вони не можуть пройти через кімнату по прямій.

І коли вони говорять, вони говорять, ніби наїлися лайна.

Це незавершені, незавершені, незавершені роботи.

Я ніколи не віддаю належне за незакінчену роботу.

Тепер PT Барнум може подумати, що вони особливі, але не я, у мене є стандарти.

Але скажімо, що це правда.

Надамо це.

Я в щедрому настрої.

Давайте задовольнимо цю пропозицію.

Скажімо, це правда, адже якось все... кожна дитина особлива.

Як щодо кожного дорослого?

Чи не кожен дорослий теж особливий?

А якщо ні, то якщо ні, то в якому віці ти перетворюєшся з особливого на не дуже?

І якщо кожен дорослий особливий, це означає, що ми всі особливі, і вся ідея втрачає весь свій бісаний сенс.