A Tiny Book - Fuchsia

Trying to light on an easier time

The gambit quite obscured its reason

Concealed, confused, kept the people amused

And lost the voice that was its meaning.

The shadows whisper past her window

Unaware of all she needs to be

The days seem like an endless journey

Only broken by a timeless night.

She sits and sings a song to the moon,

Taken from the bits of tricks she’s handled.

And though she smiles and faces the day,

Her life eludes the life she’s dreaming.

The shadows whisper past her window

Unaware of all she needs to be

The days seem like an endless journey

Only broken by a timeless night.

Lacking in some ways, I’m gifted with all that I feel.

Living your life, take only that which is real.

In time I might find the right words to use.

If I don’t it won’t be for lack of trying.

But still I’ll try and keep you amused,

And make the time more easy passing.

The shadows whisper past her window

Unaware of all she needs to be

The days seem like an endless journey

Only broken by a timeless night.

I turned and walked into the street without a name.

She saw my life in tatters and she took the rags for clothes,

She didn’t wear because they weren’t appealing.

As time went by nostalgically reflecting on a few

She asked me if I thought that she had aged

I was not bound to answer in a way that made things easy.

Cadaverous hands reach out to hold me,

Picking up time it was not easy taking to a room without a view.

Bitter sweet conflicting meaning hidden by a smoke ceiling,

Resolved itself and I began to smile, and turn away.

But now, I’m reconciled to what I am today.

The figure pressed within the glass is frail and growing cold.

For her mistakes I am not bound to answer.

Спроба засвітити простіший час

Гамбіт досить затьмарив свою причину

Прихований, розгублений, розважав людей

І втратив голос, який був його змістом.

Тіні шепочуть повз її вікно

Не знаючи про все, що їй потрібно

Дні здаються нескінченною подорожжю

Лише зламаний позачасною ніччю.

Вона сидить і співає пісню місяцю,

Взято з трюків, які вона вміла.

І хоча вона посміхається і дивиться на день,

Її життя уникає життя, про яке вона мріє.

Тіні шепочуть повз її вікно

Не знаючи про все, що їй потрібно

Дні здаються нескінченною подорожжю

Лише зламаний позачасною ніччю.

Мені в чомусь не вистачає, тому я обдарований усім, що відчуваю.

Живучи своїм життям, беріть лише те, що справжнє.

З часом я знайду потрібні слова.

Якщо я не не це не за браком спроб.

Але все одно я постараюся розважити вас,

І зробити час легшим.

Тіні шепочуть повз її вікно

Не знаючи про все, що їй потрібно

Дні здаються нескінченною подорожжю

Лише зламаний позачасною ніччю.

Я розвернувся і вийшов на вулицю без назви.

Вона бачила моє життя у лохмотьях і взяла лахміття на одяг,

Вона не одягла, бо вони не були привабливими.

Минав час із ностальгією, розмірковуючи про декілька

Вона запитала мене, чи я вважаю, що вона постаріла

Я не був зобов’язаний відповідати таким способом, який спростив би задачу.

Трупні руки простягаються, щоб утримати мене,

Визначити час було нелегко взяти в кімнату без огляду.

гірко-солодке суперечливе значення, приховане димовою стелею,

Вирішилося само собою, і я почав усміхатися й відвертатися.

Але тепер я змирився з тим, ким я є сьогодні.

Фігура, втиснута в склянку, слабка й холодне.

За її помилки я не зобов’язаний відповідати.