Тростник -

Видно, небо решило испытать нас на прочность

Чередой нескончаемых бедствий.

Всё теснее зажимы, всё сложнее уроки,

Всё страшнее масштабы последствий.

Под свинцовым дождём, взаперти подо льдом

И в песках, погибая от жажды,

В окруженьи теней, и в бреду, и во сне

Самом жутком твержу: «Мне не страшно».

Терпеливо склонил тонкий стебель тростник,

К воде всё ниже приникая.

Ледяные ветра, снегопады и град,

Всё злее гнут его, но не сломают.

В бесконечном паденьи, в неспокойных видениях,

Что измученный дух будоражат,

Вдоль по лезвию бритвы как пароль, как молитву

Повторяй сто раз подряд: «Мне не страшно».

Терпеливо склонил тонкий стебель тростник,

К воде всё ниже приникая.

Ледяные ветра, снегопады и град,

Всё злее гнут его, но не сломают.

Равнодушные волны, стрелы огненных молний

Ещё пройдут сквозь меня не однажды.

Но так легки и невесомы корабли на горизонте,

И ты со мной — остальное не важно.

Далеко-далеко эхо наших шагов

В холодном воздухе растает.

Пусть ничто не смутит меня на этом пути,

Не испугает, не сломает.

Терпеливо склонил тонкий стебель тростник,

К воде всё ниже приникая.

Ледяные ветра, снегопады и град,

Всё злее гнут его, но не сломают.

Видно, небо вирішило випробувати нас на міцність

Чергою нескінченних лих.

Все вже затискачі, все складніше уроки,

Все страшніше за масштаби наслідків.

Під свинцевим дощем, під замком під льодом

І в пісках, гине від спраги,

В оточенні тіней, і в маячні, і у сні

Найстрашніше тверджу: «Мені не страшно».

Терпляче схилив тонке стебло очерет,

До води все нижче приникаючи.

Крижані вітри, снігопади та град,

Все зліше гнуть його, але не зламають.

В нескінченному падінні, в неспокійних видіннях,

Що змучений дух розбурхують,

Уздовж по лезу бритви як пароль, як молитву

Повторюй сто разів поспіль: «Мені не страшно».

Терпляче схилив тонке стебло очерет,

До води все нижче приникаючи.

Крижані вітри, снігопади та град,

Все зліше гнуть його, але не зламають.

Байдужі хвилі, стріли вогняних блискавок

Ще пройдуть крізь мене не одного разу.

Але так легкі і невагомі кораблі на горизонті,

І ти зі мною — інше не важливо.

Далеко-далеко відлуння наших кроків

У холодному повітрі розтане.

Нехай ніщо не збентежить мене на цьому шляху,

Не злякає, не зламає.

Терпляче схилив тонке стебло очерет,

До води все нижче приникаючи.

Крижані вітри, снігопади та град,

Все зліше гнуть його, але не зламають.