Разбег -

Суета отдаляет нас друг от друга,

Оплетая все мысли паутиною липкой,

Оттого порой бывает трудно

Различать меж малым и великим.

Суета — это клетка для жертв гипноза,

И хотя её двери настежь открыты,

Только мало, кто из нас находит

В себе силы, чтоб ее покинуть.

Припев:

Превозмогая спазмы и судороги,

Вспышки отчаяния, волны безумия,

Я разрываю липкие путы,

Ядовитого, скользкого спрута.

На пути в мир незыблемых истин,

Где каждый поступок осмыслен,

По ту сторону ада и рая

Я свободна, я начинаю разбег.

Откровения, ждут тебя словно птицы,

Что готовы вспорхнуть с заснеженных веток.

Не спугни их грубою бессмыслицей,

Ведь они боятся суеты.

Мне осталось ещё несколько шагов

В сторону открытых дверей,

Только б вырвать голову из тисков,

И прочь из тесной клетки поскорей.

Припев:

На просторы полей, на волю,

К безграничному синему морю,

К диким травам, к неистовым волнам,

Над грозою, над вспышками молний.

Быстрее, чем пламя и ветер,

Уже почти со скоростью света,

В направлении лунных приливов

Отрываясь вверх от земли…

Бежать от жестоких симптомов невроза,

От игр без правил, от спектаклей постылых,

От этой утомительнейшей прозы,

Надоевшей мне до тошноты.

Припев:

Сквозь анфилады бесчисленных комнат

По коридорам душным и тёмным,

Вдоль шоссе, уходящего в небо,

Через сад, засыпанный снегом.

Парк, пустырь, нет дороги назад

Дальше — взлётная полоса,

Оттолкнуться и чувствовать пламя,

Искр звезд у меня под ногами…

Суєта віддаляє нас один від одного,

Оплітаючи всі думки павутиною липкою,

Тому часом буває важко

Розрізняти між малим і великим.

Суєта — це клітина для жертв гіпнозу,

І хоч її двері навстіж відчинені,

Тільки мало, хто з нас знаходить

В собі сили, щоб її залишити.

Приспів:

Перемагаючи спазми і судоми,

Спалах відчаю, хвилі безумства,

Я розриваю липкі пути,

Отруйного, слизького спрута.

На шляху в світ непорушних істин,

Де кожен вчинок осмислений,

По той бік пекла і раю

Я вільна, я починаю розбіг.

Одкровення, чекають тебе немов птахи,

Що готові спалахнути із засніжених гілок.

Не спугни їх грубою нісенітницею,

Адже вони бояться метушні.

Мені залишилося ще кілька кроків

У сторону відкритих дверей,

Тільки б вирвати голову з тиснення,

І геть із тісної клітини швидше.

Приспів:

На простори полів, на волю,

До безмежного синього моря,

До диких трав, до шалених хвиль,

Над грозою, над спалахами блискавок.

Швидше, ніж полум'я і вітер,

Вже майже зі швидкістю світла,

У напрямі місячних припливів

Відриваючись вгору від землі…

Втікати від жорстоких симптомів неврозу,

Від ігор без правил, від спектаклів осоромлених,

Від цієї утомливої ​​прози,

Набридла мені до нудоти.

Приспів:

Крізь анфілади незліченних кімнат

По коридорах душним і темним,

Вздовж шосе, що йде в небо,

Через сад, засипаний снігом.

Парк, пустир, немає дороги назад

Далі - злітна смуга,

Відштовхнутися і відчути полум'я,

Іскор зірок у мене під ногами…