Мы летали -

Мы летали, мы были как дети.

Ждали мы, затаив дыхание,

Что откроется дверь запретная, —

Дверь в утраченные воспоминания.

И за нашим окном заснеженным,

Словно в бледном прожекторе Вечности,

Опускались снежинки нежные

На прозрачных ладонях вечера.

Облака проплывали медленно,

Будто сны задумчивых ангелов,

А на самом краю было ветрено.

Было страшно забыть про главное.

Поднимаясь над старыми крышами,

Мы смотрели наверх очарованно

Небеса становились все ближе к нам,

Завораживали, околдовывали.

Мир реальный остался внизу

Мы забыли о нем.

Ну надо же!

Мы поверили звёздам, безумные

И сгорели в их шлейфе радужном.

А за нашим окном заснеженным,

Словно в бледном прожекторе Вечности,

Опускались снежинки нежные

На прозрачных ладонях вечера.

Ми літали, ми були як діти.

Чекали ми, затамувавши подих,

Що відчиняться двері заборонені, —

Двері в втрачені спогади.

І за нашим вікном засніженим,

Немов у блідому прожекторі Вічності,

Спускалися сніжинки ніжні

На прозорих долонях вечора.

Хмари пропливали повільно,

Наче сни задумливих ангелів,

А на самому краю було вітряно.

Було страшно забути про головне.

Піднімаючись над старими дахами,

Ми дивилися нагору зачаровано

Небеса ставали дедалі ближче до нах,

Заворожували, зачаровували.

Світ реальний залишився внизу

Ми забули про нього.

Ну треба ж!

Ми повірили зіркам, божевільні

І згоріли в їх шлейфі райдужному.

А за нашим вікном засніженим,

Немов у блідому прожекторі Вічності,

Спускалися сніжинки ніжні

На прозорих долонях вечора.