Thanatos - Fjoergyn

Es knarrt der Thron aus Elfenbein

Porös ist sein Gestell

Von fetten Leibern durchgewetzt

Als man sich satt sah am Gebell

Der grossen Dichter, Pianisten

Die Kultur aus Eimern trinken

Und dem Volk von Flieder künden

So sie auch nach Pisse stinken

Der Samen tropft vom Kinderbett

Herab ins kleine Weihrauchfass

Und mischt sich mit dem Duft der Unschuld

Dem Wein, der kleine Knaben hasst

Und zugleich liebt

Solang man seine Zunge hütet und das

Was hinter Mauern wütet

Am Ende als Fauxpas vergibt

Das nackte Fleisch reibt sich am Tischbein

Leckt sich in den Ärschen satt

Man kotzt das Ansehn’n in den Ausschnitt

Jener, der genügend hat

Sei’s Dekolletee, sei’s Reichtum nur

Parfüm zerschneidet alle Pest

Die als Gestank aus Poren fliesst

Und sich von Armut ficken lässt!

Der Schoss wärmt sich an toten Kötern

Nachdem man eine Frau bestiegen

Und an den Haaren aufgeknüpft

Darf Mann sie in der Schande wiegen

Als hätte sie das Schlangentier

In ihre Schenkel eingetaucht

Und Adam Geilheit aufdiktiert

Da er schlicht keine Liebe braucht

Nen Apfel hat sie sich gestohlen

Weil Erkenntnis menschlich ist

Und der Wille ohne Ketten nicht folglich kleine Kinder frisst

Die Suche nach dem Ziel der Dinge

Kann so unterhaltsam sein

Kultur, das was der Mensch errichtet

Lässt selbst schwarzes Gold erscheinen

Скрипить трон зі слонової кістки

Його каркас пористий

Зношені жирними тілами

Коли ти побачив, як ти гавкаєш

Великі поети, піаністи

Пити культуру з відер

І розкажіть людям бузок

Навіть якщо вони пахнуть мочою

Насіння капає з ліжечка

Вниз у маленьку кадильницю

І змішується з ароматом невинності

Вино, яке ненавидять маленькі хлопчики

І водночас любить

Поки ти бережеш свій язик і таке

Що вирує за стінами

Зрештою, пробачений як помилка

Гола м’якоть треться об ніжку столу

Облизує його дупи повністю

Ви кидаєте, дивлячись на декольте

Той, кому вистачає

Будь то розщеплення, будь то багатство

Духи розсікають всю чуму

Витікає з пір як сморід

І нехай бідність її трахне!

Колінок гріється на мертвих собачках

Після посадки жінка

І зав'язаний за волосся

Нехай чоловік заколисує її від сорому

Ніби у неї була тварина-змія

Занурився в її стегна

І пожадливість диктувала Адаму

Бо йому просто не потрібна любов

Вона вкрала яблуко

Бо знання – це людина

І воля без ланцюгів, отже, не їсть маленьких дітей

Пошук мети речей

Може бути таким розважальним

Культура, те, що будує людина

З'являється навіть чорне золото