Ferndal -

Wir kriechen irrend, umgeben von grauen Ruinen

Dunkle Zeugen von vergangenen Zeiten

Leere Fenster starren auf uns nieder

Und in den Schluchten heult der Wind

Wieder und wieder erheben wir Augenlosen uns

Doch der Grund und das Ziel sind längst vergessen

Zieh’n unsre Kreise im Staub unter Präinkarnationen

Bis uns dort der Boden wieder nimmt

Wir meiden die Feuer, die in unseren Herzen brennen

Mitleidslos, bis wir bald selbst nur noch Asche sind

Wir suchen in lange verfallenen Mauern Zuflucht

Und warten in unseren Löchern auf eine bessre Zeit

Wenn sich die Asche für einige Augenblicke legt

Und den Blick auf den Himmel freigibt

Kann man erahnen, was uns einst verheißen wurde

Willkommen in meiner Welt!

Siehst du die Vögel zieh’n durch schmerzendes Licht

Rufe aus weiter Ferne, unerreichbar nah

Funken von Gold, Tränen des Glücks

Erinnerung an Wärme totgeträumter Zeit

Die Gnade des Vergessens wird dir verwehrt

Von jener Schönheit geblendet, die ich dir wies

Du fällst auf die Knie, bedeckst dein Gesicht

Gefangen in eigner Schwäche

Ich reiche dir meine Hand!

Ein Augenschlag: Jahre vergeh’n

Glaub an die Lügen der Kindheit

Ich bringe das Licht!

Du wendest dich ab, sanft schwindet dein Geist

Heb die Lider noch einmal zum letzten Gruß!

Wohin ist dein Wille?

Was zieht dich zurück in die Tiefe, die hinter uns liegt?

Du meidest den Anblick und von mir und dem Auge, das in sich dein Spiegelbild

trägt

Ist alles vergebens?

Warum lässt du mich unsren Weg ohne dich weiter gehen?

Wahnsinn, Verzweiflung, verbrannte Gedanken und Worte begleiten den Fall

Ich rufe nach dir, doch für dich klingt mein Klagen nach kalten,

blasphemischem Hohn

Wovor du dich fürchtest, was du für Verrat hältst

Ist nur deines Wehleids Diktat

Du willst vor mir fliehen, doch von Angst getrieben ist es nur die Flucht vor

dir selbst!

Du sinkst in die Schatten mit flehenden Händen

Nimmst leise Erinnerung mit

Gefallen, gefangen, verbannt unter blinde Gestalten

Sie gaffen dich teilnahmslos aus ihren Löchern an

Schon bald wirst du wieder zu einer der ihren werden

Bedeutungslos im tiefen Staub deine Kreise zieh’n

Senkt sich die Asche einst wieder

Von eurem Firmament

Hebt den Schleier von deinen Augen

Wirst du dann wieder den Blick

Zu den Himmeln richten?

Verheißen war nur meine Welt

Ми повзаємо, блукаємо, оточені сірими руїнами

Темні свідки минулих часів

Порожні вікна дивляться на нас

А в ущелинах вітер виє

Знову і знову ми безокі піднімаємося

Але причина і мета давно забуті

Намалюємо наші кола в пилу під преінкарнаціями

Поки земля знову не занесе нас туди

Ми уникаємо вогню, що горить у наших серцях

Безжалісні, поки ми самі не станемо попелом

Ми шукаємо притулку в давно зруйнованих стінах

І чекати в наших норах кращого часу

Коли попіл осяде на кілька хвилин

І дає вид на небо

Уявляєте, що нам колись обіцяли?

Ласкаво просимо в мій світ!

Ти бачиш, як птахи мігрують крізь хворобливе світло

Дзвінки здалеку, недоступні близько

Іскорки золоті, сльози щастя

Спогади про тепло мертвих снів

Вам відмовляють у благодаті забути

Осліплений тією красою, яку я тобі показав

Ти падаєш на коліна, закриваєш обличчя

У пастці власної слабкості

Даю тобі руку!

Мигнув оком: роки минають

Вірте в брехню дитинства

Я несу світло!

Ти відвертаєшся, лагідно твій дух згасає

Підніміть кришки ще раз в останньому салюті!

Де твоя воля?

Що тягне вас назад у глибини, що лежать за нами?

Ти уникаєш погляду і мене, і ока, що є твоїм відображенням

несе

Невже все марно?

Чому ти дозволяєш мені продовжувати наш шлях без тебе?

Божевілля, відчай, спалені думки і слова супроводжують падіння

Я кличу вас, але для вас мій плач звучить холодно,

блюзнірське знущання

Те, чого боїшся, те, що ти вважаєш зрадою

Хіба тільки ваше горе диктує

Ти хочеш втекти від мене, але гнаний страхом, він просто тікає

себе!

Ти тонаєш у тіні з благаючими руками

Візьміть із собою тихі спогади

Впав, спійманий, вигнаний до сліпих фігур

Вони мляво дивляться на вас зі своїх отворів

Незабаром ти знову станеш одним із них

Значно кружляє в глибокому пилу

Одного дня попіл знову осяде

з твого небосхилу

Зніміть завісу з очей

Ви потім знову подивіться

Вказувати на небо?

Тільки мій світ був обіцяний