Aura Titian: Obsidian Dressed His Eyelids -

Titian:

«Solar Beams Entwined… You are my wine!»

This flesh is Earth-born -- A being of the dark

His eyes shone with Titian wrath

The solar giant weaved promises, and Titian showed his faith

Among this living Earth, Titian had found corresponding flesh

A blood-born as he was, her body shone a bright Amethyst

Titian:

«Our auras danced upon fields of life

A beautiful morbid act

Yet our dances upon cadavers and soulless wights

Only left death pendulous in fear…»

The solar giant wept insane

The aeons between Titian and Amethyst

Had become its bane

The Solar Giant:

«What has this Amethyst done for me?

Does she fall to her knees?

Or does she simply disconcert?»

Solar beams consumed Amethyst

Leaving nothing but obsidian dross

The obsidian that scorched Titian’s eyes

Her once brightening body, that had given off life

Now lies dead, with fissures for eyes

Titian:

«You murderous, disenchant god!

Why must my love lie lifeless?!

I swear on this day, I shall worship no longer

This is not the warmth I felt at birth…

I am a being of creation!

I shall worship the sun that solely gives life!"

Dry obsidian haunted Titian’s eyelids

A physical, damnable scar

A scar that left Titian focused

At The Solar Giant, and Amethyst’s scorched corpse

Her lifeless, obsidian, scorched corpse!

Titian:

«I shall revive her…

And the murderous sun-god,

Shall die.»

Тиціан:

«Сонячні промені сплелися… Ти моє вино!»

Ця плоть народжена Землею — істота темряви

Його очі сяяли тиціанським гнівом

Сонячний велетень плев обітниці, а Тиціан показав свою віру

Серед цієї живої Землі Тиціан знайшов відповідну плоть

Яким би він не був народженим у крові, її тіло сяяло яскравим аметистом

Тиціан:

«Наші аури танцювали на полях життя

Прекрасний хворобливий вчинок

І все ж наші танці над трупами й бездушними тваринами

Лише смерть повисла в страху…»

Сонячний велетень несамовито плакав

Еони між Тиціаном і Аметистом

Став його бідою

Сонячний гігант:

«Що зробив для мене цей Аметист?

Вона падає на коліна?

Або вона просто бентежить?»

Сонячні промені поглинули Аметист

Не залишаючи нічого, крім обсидіанового шлаку

Обсидіан, який обпалив очі Тиціана

Її колись яскраве тіло, яке дало життя

Зараз лежить мертвий, з тріщинами на очах

Тиціан:

«Ти вбивчий, розчарований бог!

Чому моє любов має лежати неживою?!

Я клянуся в цей день, я більше не буду поклонятися

Це не те тепло, яке я відчула при народженні…

Я створена істота!

Я буду вклонятися сонцю, яке єдине дає життя!»

Сухий обсидіан переслідував повіки Тіціана

Фізичний, проклятий шрам

Шрам, через який Тиціан зосередився

У Сонячного гіганта та обпаленого трупа Аметиста

Її неживий, обсидіановий, обпалений труп!

Тиціан:

«Я оживлю її…

І вбивчий бог сонця,

Помре».