Some Crap About the Future - Electric President

You spread your rusty fingers across the ledge

You get your grip and peer down over the edge

You watch the city move and breathe and migrate

You’re not a part of it;

you’re broken now, like us

I turn and brush the birds from off my shoulders

And cross sidewalks with an earful of white noise

You sit up on your perch for the rest of the night

You watch the moon and hope the damn thing crumbles

You count the stars reflecting in the windows

And then you realize just how minimal you are

I stop and watch the airplanes leave the city

And I silently wish I was on one

You sit down slow and watch yourself in the glass

You reach inside and tear out all your cables

Snakes of smoke are dripping from your fingers

You have no body — just a cage to hold your parts

I have no answers;

I’m rambling

I was never one to solve whatever has gone wrong

You lie down on the roof and watch the sun rise

Its burning fingers rummage through your insides

And for a moment you feel like you’re alive

And then it’s gone, so you get up

Up, up, up, baby, there’s blood on the sidewalks of this town

They’ve got, they’ve got us, they’ve got us on the ropes

But we don’t have to take it lying down anymore

Our hands aren’t tied now

Down, down, baby, down in the in the center of this town

They’ve got, they’ve got 'em, they’ve got 'em buried deep

Under layers of concrete are the bones of our past

Oh no, no

We’ll leave on the evening train

It won’t be long, but it feels that way

But home never meant very much to us anyway

So we convince ourselves that we’re better off gone

And maybe we’re right

(Da-da-da-dum, ba bum)

(Da-da-da-dum, ba bum)

And we collapse on a road

On an old dirt road where the sun

Doesn’t look like such a waste

And we fall asleep under leaves

Of a couple of the nearby trees

And we never wake again

Never again

No, never again

No, never again

Розводиш іржаві пальці по уступу

Ви беретеся за руку й дивитеся через край

Ви спостерігаєте, як місто рухається, дихає та мігрує

Ви не частина його;

ти зараз зламаний, як і ми

Я повертаюся й змахую пташок зі своїх плечей

І переходьте тротуари з білим шумом

До кінця ночі ви сидите на жерді

Ти дивишся на місяць і сподіваєшся, що проклята річ розсиплеться

Ви рахуєте зірки, що відбиваються у вікнах

І тоді ти розумієш, наскільки ти мінімальний

Я зупиняюсь і дивлюся, як літаки вилітають з міста

І я мовчки хотів би бути на одному

Ти повільно сідаєш і дивишся на себе в склянку

Ви простягаєте руку всередину і вириваєте всі свої кабелі

З твоїх пальців капає змій диму

У вас немає тіла — лише клітка, щоб тримати ваші частини

Я не маю відповідей;

я блукаю

Я ніколи не був із тих, хто вирішував те, що пішло не так

Ви лягаєте на дах і спостерігаєте, як сходить сонце

Його палкі пальці нишпорять у ваших нутрощах

І на мить ви відчуваєте, що ви живі

А потім його немає, тож ти встаєш

Вгору, вгору, вгору, дитинко, кров на тротуарах цього міста

Вони мають, вони мають нас, вони тримають нас на мотузках

Але нам більше не потрібно лежати

Наші руки зараз не зв'язані

Вниз, вниз, дитинко, вниз у центрі цього міста

Вони мають, вони мають, вони глибоко закопані

Під шарами бетону — кістки нашого минулого

Ні, ні

Ми вирушаємо вечірнім потягом

Це не буде довго, але таке відчуття

Але дім ніколи не значив для нас таким чином

Тож ми переконуємо себе, що нам краще піти

І, можливо, ми маємо рацію

(Да-да-да-дум, ба бум)

(Да-да-да-дум, ба бум)

І ми звалимось на дорогу

На старій ґрунтовій дорозі, де сонце

Це не схоже на марнотратство

І ми засинаємо під листям

З пари сусідніх дерев

І ми ніколи більше не прокидаємося

Ніколи знову

Ні, більше ніколи

Ні, більше ніколи