Part 11 - Deep - Eko Fresh

Wenn das letzte Körnchen Sand durch die Sanduhr rinnt

Und im Ohr dieser Klang wie 'ne Standuhr klingt

Wär das Leben unendlich wie das Firmament

Wenn man, was die Leute denken, an der Stirn erkennt

Wenn bei einer Tasse Tee dein Hass noch nicht vergeht

Fällt dir plötzlich auf, dass du hier im Ascheregen stehst

Ans Chaos gewöhnt, du fürchtest dich vor Friede

Deine Seele eine Wüste und es dürstet dich nach Liebe

In Kürze haben viele dir den sichren Part erschwert

Gefühle kannst du zeigen, ist das Whisky-Glas entleert

Du fragst dich, wo ist die Glückseligkeit geblieben?

Und ist der dritte Akt deines Lebens schon geschrieben?

Es sind Fehler, die wir mieden, sie geh’n dir durch den Kopf

Als deine letzte Träne durch die Regenrinne tropft

Denn bevor der Winter kommt und die Blätter fall’n im Herbst

Wirst du netter, falls du merkst, es ist den Stressanfall nicht wert

Es ist tollkühnig, zu flieh’n, wenn die Wolken sich verzieh’n

Denn die Brücken unsres Weges sind meist holprig und labil

Nimm die Beute mit ins Ziel, du wirkst auf mich ausgebrannt

Und hast die Narben deiner Taten in die Haut gebrannt

Fingst wegen Jahren, die dich strafen, mit dem Saufen an

Namen von Soldaten, die verstarben, auf der Außenwand

Du bist drauf und dran und spuckst auf diese Welt

Doch bevor es losgeht noch ein Schluck aus diesem Kelch

Kommst mit Unfug nicht weit, weil du blind bist

Bis du die Unschuldigkeit eines Kindes findest

Die Freiheit in uns, die jedem hier gehört

Nur der Druck der Gesellschaft, der den Seelenfrieden stört

Während Blender sich nicht ändern, sie reden und sie schwör'n

Träumst du nur davon, deinen Käfig zu zerstör'n?

Es ist traurig, so wie deine Weltansicht

Dir fehlt die Wärme, wie wenn man mit den Eltern spricht

Und wenn es Licht wird, verschlimmert sich die Zeit

Hör in dich hinein, denn dein Herz ist innerlich aus Stein

Du willst dir nicht deine Schuld eingesteh’n

Zu müde um zu fühl'n, ob dein Puls weiterschlägt

Du trägst diese Last vom täglichen Hass

Ein Gegensatz, der in deinen Schädel nicht passt

Du willst raus hier, es fehlt dir nur der Mut

Denn diese alten Augen, sie sehen nicht mehr gut

Jetzt begreifst du, was geschieht, manchmal ist es besser blind zu sein

Wie alle als der einzige, der sieht

Du fühlst dich wie ein Vogel mit gebrochenen Flügeln

Bist noch nicht ganz am Boden, aber trotzdem schon müde

Draußen fühlst du dich nicht wohl, es ist trocken und trübe

Wenigstens kann sich keiner hol’n, was ich hoff und nicht fühle

Um alles zu zerstör'n, reicht der zarteste Hauch

Denn dein farbiges Haus ist aus Karten gebaut

Deepe Tracks kann ich gut, doch ich hab' gar kein Interesse

An Phrasengedresche, ich geb' euch lieber Bars auf die Fresse

«Oh wow, jetzt brauchen wir wieder mehr was auf die Fresse: Den Dipset-Style,

welchen du Anfang des Jahrtausends mit deinen Freunden hierher importiert hast.

Auf einmal fingen alle so zu rappen an, ich mein', ihr müsst euch nur mal

Feuer über Deutschland ansehen.

Mittlerweile gerät dieser Stil in Vergessenheit.

Ich möchte wissen, ob du das immer noch so drauf hast wie damals und vergiss

nicht, Kleiner: Schön von oben herab.»

Коли остання піщинка пробігає крізь пісочний годинник

А у вусі цей звук звучить як дідусеві годинники

Якби життя було нескінченним, як небосхил

Коли по лобу видно, що люди думають

Якщо ваша ненависть не зникне за чашкою чаю

Раптом ти розумієш, що стоїш під попелястим дощем

Звикнувши до хаосу, ти боїшся спокою

Твоя душа пустеля, і ти жадаєш любові

Коротше кажучи, багато хто ускладнив для вас безпечну частину

Ви можете проявити почуття, коли склянка віскі порожня

Ви запитаєте себе, куди поділося щастя?

А третя дія вашого життя вже написана?

Є помилки, яких ми уникали, вони проходять через голову

Коли твоя остання сльоза капає по канаві

Бо до того, як прийде зима, і восени листя опаде

Будьте добрішими, якщо розумієте, що це не варте стресу

Нерозумно тікати, коли хмари розсіюються

Тому що мости на нашому шляху здебільшого вибоїсті та нестійкі

Бери здобич до фінішу, ти мені здається перегорів

І випалив шрами твоїх вчинків на твоїй шкірі

Почав пити через роки, які тебе карали

Імена загиблих солдатів на зовнішній стіні

Ти на межі плюнути на цей світ

Але перш ніж ми почнемо, ковток з цієї чашки

Не зайди далеко з пустощами, бо ти сліпий

Поки не знайдеш невинність дитини

Свобода всередині нас, яка належить кожному тут

Просто тиск суспільства, який порушує душевний спокій

Поки блендери не змінюються, вони говорять і лаються

Ви тільки мрієте зруйнувати свою клітку?

Це сумно, як і твій світогляд

Вам не вистачає тепла, як у розмові з батьками

А коли світає, час погіршується

Прислухайся до себе, адже твоє серце всередині кам'яне

Ви не хочете визнавати свою провину

Надто втомлений, щоб відчути, чи пульс ще б’ється

Ви несете цей тягар щоденної ненависті

Контраст, який не поміщається у вашому черепі

Ти хочеш звідси, просто тобі бракує сміливості

Тому що ті старі очі, вони вже погано бачать

Тепер ти розумієш, що відбувається, іноді краще бути сліпим

Як і всі, як єдиний, хто бачить

Відчуваєш себе птахом із зламаними крилами

Ти ще не зовсім на землі, але ти вже втомився

На вулиці погано, сухо і хмарно

Принаймні ніхто не може отримати те, на що я сподіваюся і чого не відчуваю

Достатньо найніжнішого подиху, щоб усе знищити

Тому що ваш кольоровий будиночок побудований з карт

Я добре володію глибокими треками, але мені це зовсім не цікаво

Якщо говорити про балаканину, то я краще дам тобі грати в обличчя

«Ого, тепер нам знову потрібно щось в обличчя: стиль дипсет,

яку ви завезли сюди з друзями на початку тисячоліття.

Раптом всі почали читати реп, я маю на увазі, ти просто повинен

Спостерігайте за пожежами над Німеччиною.

Зараз цей стиль забутий.

Я хочу знати, чи ти все ще такий хороший, як тоді, і забути

годі, малий: гарно зверху».