Прозрение - Эдита Пьеха, Ансамбль «Дружба»

Каштаны с вечера зажгли нежданно,

Расправили широкие листы.

Не видела я, как хороши каштаны,

Покуда мне не улыбнулся ты,

Покуда мне не улыбнулся ты.

Куда ни гляну — беспокойный ветер

Колеблет медленно цветы,

Не видела я, что столько их на свете

Покуда мне не улыбнулся ты,

Покуда мне не улыбнулся ты.

Короной снежной увенчав просторы

Застыли серебристые хребты,

Не видела я, что так могучи горы,

Покуда мне не улыбнулся ты,

Покуда мне не улыбнулся ты.

В рассветный час орёл кружится немо,

Всю землю озирая с высоты,

А я не знала, что так прозрачно небо,

Покуда мне не улыбнулся ты,

Покуда мне не улыбнулся ты.

Звенит дубрава, зеленеет нива,

Озёра полноводны и чисты,

А я не знала, что так земля красива,

Покуда мне не улыбнулся ты.

А я не знала, что так земля красива,

Покуда мне не улыбнулся ты.

Каштани звечора запалили несподівано,

Розправили широкі листи.

Не бачила я, як гарні каштани,

Поки мені не посміхнувся ти,

Поки мені не посміхнувся ти.

Куди не гляну — неспокійний вітер

Коливання повільно квіти,

Не бачила я, що стільки їх на світі

Поки мені не посміхнувся ти,

Поки мені не посміхнувся ти.

Короною снігової увінчавши простори

Застигли сріблясті хребти,

Не бачила я, що так могутні гори,

Поки мені не посміхнувся ти,

Поки мені не посміхнувся ти.

У світанку орел крутиться німо,

Всю землю озираючи з висоти,

А я не знала, що таке прозоре небо,

Поки мені не посміхнувся ти,

Поки мені не посміхнувся ти.

Дзвонить діброва, зеленіє нива,

Озера повноводні та чисті,

А я не знала, що така земля красива,

Поки мені не посміхнувся ти.

А я не знала, що така земля красива,

Поки мені не посміхнувся ти.