Enzo - Donato

Die Sterne wolkenverhangen, schimmerndes Licht

In dem Kinderzimmer, in dem der Junge wie immer alleine sitzt

Eigentlich schlafen müsste, wieder n Streit belauscht

Und deshalb Angst bekommt, weil er flüchten muss in den gleichen Traum

Er hat früh gemerkt, dass er anders ist

Nicht so offen wie die anderen Kinder in der Bekanntschaft sind

Schreckhaft, schnell verjagt, das Durchhaltevermögen schwach

Gehänselt fast jeden Tag

Und Angst vor dem Tod

Mutter weint, weil ihre Eltern gingen, der Himmel zu hoch

Und der Junge zieht sich zurück in sein Schneckenhaus, hinterfragt die Welt

Kindliche Leichtigkeit, Urvertrauen — alles fehlt

Geweint in den Schlaf

Verschlossenes Kind, redet nicht viel, schweigt wie ein Grab

Isoliert, nur 'n zerrissenen Teddy neben sich

Gehofft auf eine Antwort, doch er redet nicht

Es ist egal, wo wir sind

Du bist hier, und du wachst über uns

Bevor wir uns in den Nebelwänden verlieren

Bist du hier, und du wachst über uns

Denn du siehst uns, tausende Kilometer entfernt

Und du liebst uns, sind wir leise, können wir dich hör'n

Und du ziehst uns, wenn es sein muss, über den Berg

Bin ich am Tiefpunkt, schaue ich hoch

Er nimmt seinen Sohn an die Hand

Gehen den schmalen Gang, bis sie hinter dem Haus sind

Dad zeigt mit dem Finger gen Himmel, 'guck mal da rauf, Kind

Siehst du den Stern da, dort oben, da sitzt dein Opa

Er passt auf dich auf, wenn’s dunkel ist, ganz egal, was hier los war

Doch hat leider nicht so viel genutzt

Wenn die Eltern sich scheiden lassen, hilft kein überirdischer Schutz

Elf Jahre jung, innerlich leicht kaputt

Ein trauriges Kind, introvertiert, der Glaube gestutzt

Ich lauf in den Wald, Blätter fallen vom Baum, braunes Gestrüpp

Kastanien regnen, ich trete sie ins Gebüsch

Schau in den Himmel, wenn die Nacht anbricht, wer gibt mir 'n Tipp

Alle sagen: Mach Limonade, wenn das Leben dir Zitronen gibt

So oft gefallen, Tränen verdrückt

Du fehlst, die Familie gesprengt, schwelendes Gift

Und doch trotze ich renitent dem Embargo

In der Hoffnung, dich im Himmel zu treffen, Enzo Donato!

Зірки похмурі, мерехтливе світло

У дитячій кімнаті, де хлопчик сидить один, як завжди

Насправді мав спати, підслухав чергову суперечку

І тому йому стає страшно, бо він повинен тікати в той самий сон

Він рано зрозумів, що він інший

Не такі відкриті, як інші знайомі діти

Наляканий, швидко прогнаний, слабка витривалість

Дражнили майже щодня

І страх смерті

Мама плаче, бо батьки пішли, небо надто високе

І хлопець закривається у своїй мушлі, запитує світ

Дитяча легкість, базова довіра — всього не вистачає

Плакала до сну

Дитина замкнута, мало розмовляє, мовчить як могила

Ізольовано з розірваним плюшевим ведмедиком поруч із вами

Сподіваючись на відповідь, але він не говорить

Неважливо, де ми

Ви тут і спостерігаєте за нами

Перш ніж ми загубимося в димових завісах

Ви тут і спостерігаєте за нами

Бо ти бачиш нас за тисячі кілометрів

А ти любиш нас, якщо ми мовчимо, ми тебе чуємо

І витягнете нас за гору, якщо доведеться

Коли я внизу, я дивлюся вгору

Бере сина за руку

Пройдіть вузьким проходом, поки не опинитесь позаду будинку

Тато показує пальцем у небо: «Поглянь на це, хлопче

Бачиш оту зірку, там твій дідусь сидить

Він доглядає за тобою після настання темряви, незалежно від того, що тут сталося

Але, на жаль, користі від цього було не так багато

Якщо батьки розлучилися, ніякий надприродний захист не допоможе

Одинадцятирічний молодий, трохи розбитий всередині

Сумна дитина, замкнута в собі, віра обірвана

Йду в ліс, листя падає з дерева, коричневий підлісок

Каштани йдуть дощем, я їх ногою в кущі

Подивись на небо, коли настане ніч, хто мені підкаже

Усі кажуть, що приготуйте лимонад, коли життя дає вам лимони

Стільки разів подобалося, сльози проливало

Ти пропав безвісти, родина підірвана, тліюча отрута

І все ж я кидаю виклик ембарго

Сподіваюся зустрітися з тобою на небі, Енцо Донато!