Those Two Times - David Roth

In the fall of 1966 I was a private in the army

Nineteen years of age and on a plane to Oklahoma

I was kind of shy back then, my face was buried in a book

But still that day I noticed something in the corner of my eye

A passenger was walking down the aisle of the airplane

He had some kind of instrument, and so did several more

Imagine my surprise when I recognized the leader

None other than the legend, Louis Armstrong

Once the plane was cruising Mr. Armstrong stood and walked around

Just chatting with the passengers as easy as you please

He caught sight of my uniform and stopped and asked me for my name

And asked where I was going that «fine day»

This was by far the closest I had ever been to any star

Though spellbound still I mumbled something, nervous as could be

«I'm Private Redman, going for some training, Mr. Armstrong»

He smiled at me, and said that he was going to New Orleans

Two weeks went by, I found myself in Phoenix at the airport

My orders had been changed and I was flying once again

I was riding up an escalator to the second level

When I heard a raspy voice call out my name

«How are you, Mr. Redman, and tell me, how’s your training?»

And there was Louis Armstrong with that big and beautiful smile

Stuck out his hand for me to shake, I fumbled for a piece of paper

Asked him for his autograph, we chatted for a while

I noticed that while we were speaking no one else came close to us

It was just as if this special moment was divinely mine

I’m still amazed he remembered my name

I’ve always tried to do the same

Since meeting Louis Armstrong those two times

«How are you Mr. Redman, and how was your training?»

«I'm quite well, Mr. Armstrong, how was your concert in New Orleans.»

Восени 1966 року я був рядовим в армії

Дев’ятнадцять років і в літаку до Оклахоми

Тоді я був трохи сором’язливим, моє обличчя було поховане в книзі

Але все одно того дня я помітив щось краєчком ока

Пасажир йшов по проходу літака

У нього був якийсь інструмент, а також ще кілька

Уявіть моє здивування, коли я впізнав лідера

Не хто інший, як легенда Луї Армстронг

Як тільки літак курсував, містер Армстронг стояв і ходив навколо

Просто спілкуйтеся з пасажирами як завгодно легко

Він побачив мою форму, зупинився і запитав моє ім’я

І запитав, куди я збирався того «чудового дня»

Це було найближче до будь-якої зірки, з якої я коли-небудь був

Незважаючи на те, що все ще був зачарований, я щось пробурмотів, нервуючи, як міг бути

«Я рядовий Редман, збираюся на тренування, містере Армстронг»

Він посміхнувся мені і сказав, що їде до Нового Орлеана

Минуло два тижні, і я опинився в Феніксі в аеропорту

Мої накази змінили, і я знову літав

Я підіймався на ескалаторі на другий рівень

Коли я почув хрипкий голос, вигукнув моє ім’я

«Як ваші справи, містере Редман, і скажіть мені, як ваші тренування?»

І був Луї Армстронг з такою великою та гарною усмішкою

Простягнув мені руку, щоб я потиснув, я намацав аркуш паперу

Попросив у нього автограф, ми поговорили деякий час

Я помітив, що поки ми розмовляли, ніхто більше до нас не наблизився

Це було так, наче цей особливий момент був божественно моїм

Я все ще дивуюся, що він запам’ятав моє ім’я

Я завжди намагався робити те саме

З тих пір, як ті два рази зустрів Луї Армстронга

«Як справи, містере Редман, і як пройшли ваші тренування?»

«Зі мною все добре, містере Армстронг, як пройшов ваш концерт у Новому Орлеані?»