Veronicas Lullaby - David Phillips

Fate has been cruel and order unkind

How can I have sent you away?

The blame was my own;

the punishment, yours

The harmony’s silent today

But into the stillness I’ll bring you a song

And I will your company keep

Till your tired eyes and my lullabies

Have carried you softly to sleep

Once did a pony who shone like the sun

Look out on her kingdom and sigh

She smiled and said, «Surely, there is no pony

So lovely and so well beloved as I»

So great was her reign, so brilliant her glory

That long was the shadow she cast

Which fell dark upon the young sister she loved

And grew only darker as days and nights passed

Lullay moon princess, goodnight sister mine

And rest now in moonlight’s embrace

Bear up my lullaby, winds of the earth

Through cloud, and through sky, and through space

Carry the peace and the coolness of night

And carry my sorrow in kind

Luna, you’re loved so much more than you know

Forgive me for being so blind

Soon did that pony take notice that others

Did not give her sister her due

And neither had she loved her as she deserved

She watched as her sister’s unhappiness grew

But such is the way of the limelight, it sweetly

Takes hold of the mind of its host

And that foolish pony did nothing to stop

The destruction of one who had needed her most

Lullay moon princess, goodnight sister mine

And rest now in moonlight’s embrace

Bear up my lullaby, winds of the earth

Through cloud, and through sky, and through space

Carry the peace and the coolness of night

And carry my sorrow in kind

Luna, you’re loved so much more than you know

May troubles be far from your mind

And forgive me for being so blind

The years now before us, fearful and unknown

I never imagined I’d face them on my own

May these thousand winters swiftly pass, I pray

I love you, I miss you all these miles away

May all your dreams be sweet tonight

Safe upon your bed of moonlight

And know not of sadness, pain, or care

And when I dream, I’ll fly away and meet you there

Sleep… sleep… sleep…

Доля була жорстока, а порядок недобрий

Як я міг відіслати вас?

Виною була моя власна;

покарання, твоє

Сьогодні гармонія мовчить

Але в тишу я принесу тобі пісню

І я збережу вашу компанію

До ваших втомлених очей і моїх колискових

Ти м’яко поніс вас спати

Колись поні, який сяяв, як сонце

Подивіться на її королівство і зітхніть

Вона посміхнулася і сказала: «Звичайно, поні не існує

Такий милий і такий улюблений, як я»

Таким великим було її правління, такою блискучою її слава

Так довго була тінь, яку вона відкидала

Що впало на молоду сестру, яку вона любила

І ставало лише темніше, коли минали дні й ночі

Колискова місячна принцеса, на добраніч, сестричко моя

А тепер відпочиньте в обіймах місячного світла

Піднесіть мою колискову, вітри земні

Крізь хмари, і крізь небо, і крізь простір

Несуть спокій і прохолоду ночі

І несіть моє горе в натурі

Луна, тебе люблять набагато більше, ніж ти знаєш

Вибачте мене за те, що я такий сліпий

Невдовзі той поні помітив, що інші

Не віддала сестрі належне

І вона також не любила її так, як вона заслуговувала

Вона спостерігала, як нещастя її сестри зростали

Але такий шлях в центрі уваги, це солодко

Охоплює розум свого господаря

І цей дурний поні нічого не зупинив

Знищення того, хто потребував її найбільше

Колискова місячна принцеса, на добраніч, сестричко моя

А тепер відпочиньте в обіймах місячного світла

Піднесіть мою колискову, вітри земні

Крізь хмари, і крізь небо, і крізь простір

Несуть спокій і прохолоду ночі

І несіть моє горе в натурі

Луна, тебе люблять набагато більше, ніж ти знаєш

Нехай проблеми далекі від ваших думок

І вибачте мені, що я такий сліпий

Перед нами роки, страшні й невідомі

Я ніколи не думав, що зіткнуся з ними сам

Нехай ці тисячі зим швидко пройдуть, я молюся

Я люблю тебе, я сучу за тобою за всі ці милі

Нехай усі ваші сни будуть солодкими сьогодні ввечері

Безпечно на своєму ліжку місячного світла

І не знати про смуток, біль чи турботу

І коли мені сниться, я полечу й зустріну вас там

Спати… спати… спати…