Сад памяти - Даша Русакова

Где обелисков ровный ряд в поселке нашем,

Ученики разбили сад во Славу Павшим.

Я часто прихожу в тот сад, оставив книжки.

В могилах воины лежат — совсем мальчишки.

Деревья, ветви, здесь, всегда склоняют низко.

Сияет красная звезда на обелисках.

Колокола на церкви бьют печальным стоном,

И люди добрые идут с земным поклоном.

Кровь на обугленных полях давно остыла,

Но только помнит та земля, как это было:

Как уходил в последний бой, служа Отчизне —

Тот, кто пожертвовал собой во имя Жизни.

Под образами мать мольбу в ладони дышит,

Но материнскую печаль дитя не слышит.

Недомечтал о светлых днях и в браке не был —

У паренька в больших глазах застыло небо.

Весной оденется тот сад в наряд невесты,

А с юга птицы прилетят и гнездам тесно.

Вот, солнце летнее взошло, в граните блики;

На плитах четное число цветов гвоздики.

Где обелисков ровный ряд в поселке нашем,

Ученики разбили сад во Славу Павшим.

Де обелісків рівний ряд у селищі нашому,

Учні розбили сад у Славу Загиблим.

Я часто приходжу в той сад, залишивши книжки.

У могилах воїни лежать зовсім хлопчаки.

Дерева, гілки тут завжди схиляють низько.

Сяє червона зірка на обелісках.

Дзвони на церкви б'ють сумним стоном,

І люди добрі йдуть із земним поклоном.

Кров на обвуглених полях давно охолола,

Але тільки пам'ятає та земля, як це було:

Як йшов у останній бій, служачи Вітчизні.

Той, хто пожертвував собою в ім'я Життя.

Під образами мати благання в долоні дихає,

Але материнський смуток дитини не чує.

Не мріяв про світлі дні й в шлюб не був —

У хлопця у великих очах застигло небо.

Весною одягнеться той сад в наряд нареченої,

А з півдня птахи прилетять і гніздам тісно.

Ось, сонце літнє зійшло, в граніть відблиски;

На плитах парна кількість кольорів гвоздики.

Де обелісків рівний ряд у селищі нашому,

Учні розбили сад у Славу Загиблим.