In Broken Images - Darkseed

Grotesque fairyland — astray

with fine falling snow this myth now melts away

through bloody archways it flows upstream to see

this heartache parching me

it burns my gaiety, taking down it’s golden mask

my tears ooze away on drifting soil

Through peace i stride and flee

your musing thoughts caressed by fear

i hear some nightingales, they sing

my withered dreams to heal

beauty’s rose should never die

my grief lies onward, joy behind

nature calls it to be gone

so tired with my woe…

storm gusts of winter’s day

for restful death i beg

ere that sun does wake

drown my sins, black memory!

freezing have i felt, what dark days seen,

in sleep a king

mounted on the wind your bareness

comes to touch the seals

never resting time leads summer on,

my heart is slain

within this wound which iron did impress

there will a river whispering run

the very birds are mute,

they dread the winter’s near

their sighs, they wet my eyes

drown my world with weeping earnesty

too hot the eye of heaven shined

anon the tunnel i will find

praise deep vermilion in the rose

what tree or stone does want a soul?

light, thy picture in my sight

it’s held within his hands

it’s grounded in my heart

disguised in prial veils

morning-shadows wear away

how many mornings hav i seen?

Гротескна казкова країна — оману

з дрібним снігом цей міф зараз розтане

крізь криваві арки він тече вгору, щоб побачити

цей душевний біль пересушує мене

воно спалює мою радість, знімаючи її золоту маску

мої сльози течуть на дрейфуючому ґрунті

Через мир я крочу й тікаю

твої замислені думки пестять страх

Я чую солов’їв, вони співають

мої зів’ялі сни залікувати

троянда краси ніколи не повинна вмирати

моє горе лежить вперед, радість позаду

природа закликає зникнути

так втомився від свого горя...

штормові пориви зимового дня

про спокійну смерть

перед тим, як це сонце прокинеться

утопи мої гріхи, чорна пам'ять!

замерзання я відчув, що бачив темні дні,

у сні король

на вітрі твою голість

доторкнутися до печаток

ніколи не відпочинок веде літо вперед,

моє серце вбито

в цій рані, яку вразило залізо

там шепотіє річка

самі птахи німі,

вони бояться близької зими

їхні зітхання, вони мочили мої очі

потопити мій світ із плачем серйозністю

надто гаряче око неба сяяло

я знайду тунель

вихваляйте глибокий червоний колір у троянди

яке дерево чи камінь хоче мати душу?

світло, твоя картина в моїх очах

його тримає в руках

це ґрунтується на моєму серці

замаскований у первісні вуалі

ранкові тіні зникають

скільки ранків я бачив?