Definite Darkness - Cymbals Eat Guitars

Go to the world of guilt and sorrow for the races

tonight where the boats go cutting through undulating mirror images of

incandescent spires

the roads there are parabolas with nameless water towers near the exits

you could turn it all on end still wouldn’t be taller than the biotic arch at

the crown of creation

well there are people who put dirty hypodermic needles

between the seat cushions in the movie theater

we all have the same dream the night that we contract it

so maybe I’ve been sleeping less at your place since a man’s last panicked

screams startled us awake

we’re paralyzed 'til the cop cars arrive

casting slow-spinning mobiles on your ceiling three colors we watch the frozen

moon

in daylight I stare past your eyes' lenses windows framing solar wind rustling

ivy on the painted pink buildings

I’ve been hearing the soft step of the gray-eyed governess

but I know you know the physical form of moaning alarms coming from the air

force base

a skinless and sinewy leviathan all terrible contraction and release

debasement ringed in banner plane exhaust and scattering v’s of geese

someday my body’s gonna fail me

then prostrate maybe in my back yard

with my family’s screams muted by the pounding rush

the high shrinking sun will be eclipsed

by heaving rainbows of flesh

a chrysalis of tissues from thinning air

so my eyes will be wide open 'cause there’s no light

just one definite darkness the taste is unmistakable like a fever breaking

Перейдіть у світ провини та смутку за перегонами

сьогодні ввечері, де човни йдуть, розрізаючи хвилясті дзеркальні зображення

шпилі розжарювання

на дорогах є параболи з безіменними водонапірними вежами біля виходів

ви могли б перевернути все це до кінця, все одно не було б вищим за біотичну арку

вінець творіння

ну є люди, які ставлять брудні підшкірні голки

між подушками сидінь у кінотеатрі

всім нам сниться один і той самий сон у ніч, коли ми захворіли

тож, можливо, я спав у вас менше з тих пір, як чоловік останньої паніки

крики розбудили нас

ми паралізовані, поки не приїдуть поліцейські машини

кидаючи повільно обертаються мобільні пристрої на вашу стелю трьома кольорами, ми спостерігаємо за замороженим

місяць

при денному світлі я дивлюся повз лінзи твоїх очей, вікна, що обрамляють шелест сонячного вітру

плющ на пофарбованих у рожевий колір будівлях

Я чую тихий крок сіроокої гувернантки

але я знаю, що ви знаєте фізичну форму стогону тривоги, що доноситься з повітря

силова база

безшкірний і жилавий левіафан, усі жахливі скорочення та вивільнення

вибухи з банерів і розкидані гуси

колись моє тіло підведе мене

потім, можливо, поклонитись у моєму задньому дворі

з криками моєї сім’ї, приглушеними поспіхом

високе сонце, що скорочується, затьмариться

піднявши веселки з плоті

лялечка з тканин від розрідженого повітря

тому мої очі будуть широко відкритими, бо немає світла

лише одна певна темрява, смак безпомилковий, як гарячка