Mourn -

I was tired of wishing you’d show.

I walked home.

You used to live in that house up the road.

And so it goes…

There I stood in the streetlight’s dim glow,

my eyes closed

And fists clenched in the blistering snow.

I can’t let you go.

I was told that the sadness won’t grow.

But I know there’s no stopping this war in my soul.

How could I though?

All my hope was effectively blown

on a ghost.

I feel stupid and screwed up and torn apart,

and I let you go.

Now there’s nothing but sitting alone;

that feeling of losing control.

Why do we have to let go?

Why do we have to let go?

And the memories can’t make us whole.

These words doing nothing, I know.

Why do we have to let go?

Why do we have to let go?

I can still hear your voice on the phone,

please don’t go.

And it fills up my head and echoes

‘til I could explode.

But it builds our reflections so slow,

and they grow

Like these mirrors of us in a row.

I can’t cope.

It was barely light out, you were stoned.

We walked home.

You still lived in that house up the road.

How could I know?

There was something about your dark tone.

I let go of your hand, you departed,

One last farewell and

I should have known.

Now there’s nothing but sitting alone;

that feeling of losing control.

Why do we have to let go?

Why do we have to let go?

And the memories can’t make us whole.

These words doing nothing, I know.

Why do we have to let go?

Why do we have to let go?

Her darkness

Her weakness

Her Sorrow

Her Secrets

Her darkness

Her weakness

Her Sorrow

Her Secrets

Her darkness

Her weakness

Her Sorrow

Her Secrets

Her darkness

Her weakness

Her Sorrow

Her Secrets

She’s Gone

Я втомився бажати, щоб ти показав.

Я йшов додому.

Раніше ви жили в тому будинку вище по дорозі.

І так іде ...

Я стояв у тьмяному світлі вуличного ліхтаря,

мої очі закриті

І стиснуті кулаки в пухирчастому снігу.

Я не можу відпустити вас.

Мені сказали, що смуток не буде рости.

Але я знаю, що цю війну в моїй душі не зупинити.

Але як я міг?

Усі мої надії фактично розвіялися

на привид.

Я почуваюся дурним, облажаним і розірваним,

і я відпускаю тебе.

Тепер немає нічого, крім сидіння на самоті;

відчуття втрати контролю.

Чому ми мусимо відпустити?

Чому ми мусимо відпустити?

І спогади не можуть зробити нас цілими.

Ці слова нічого не роблять, я знаю.

Чому ми мусимо відпустити?

Чому ми мусимо відпустити?

Я все ще чую твій голос по телефону,

будь ласка, не йди.

І це наповнює мою голову і лунає

«доки я не міг вибухнути.

Але це будує наші роздуми так повільно,

і вони ростуть

Як ці наші дзеркала в ряд.

Я не можу впоратися.

Ледве розвиднілося, ви були забиті камінням.

Ми йшли додому.

Ти все ще жив у тому будинку вище дороги.

Звідки я міг знати?

Було щось у вашому темному тоні.

Я відпустив твою руку, ти пішов,

Останнє прощання і

Я мав знати.

Тепер немає нічого, крім сидіння на самоті;

відчуття втрати контролю.

Чому ми мусимо відпустити?

Чому ми мусимо відпустити?

І спогади не можуть зробити нас цілими.

Ці слова нічого не роблять, я знаю.

Чому ми мусимо відпустити?

Чому ми мусимо відпустити?

Її темрява

Її слабкість

Її печаль

Її секрети

Її темрява

Її слабкість

Її печаль

Її секрети

Її темрява

Її слабкість

Її печаль

Її секрети

Її темрява

Її слабкість

Її печаль

Її секрети

Вона пішла