Driftwood: A Fairy Tale - Cursive

So he would sulk and drink and mope

and cross his arms and hope to die.

And then a fairy came one night

to bring this sorry boy to life.

She pulled some strings,

spun him about, that boy sprang up,

and began to shout,

Ђњmy arms, my legs, my heart,

my face, they are alive"

And she would cry, Ђњliar, liar!

What have I done?

You’re no lover and I’m no fighter.Ђќ

The story goes on.

So he would buy her things and

kiss her hair to show he was for real.

And she would take those gifts and kisses,

though just stringing him along.

She knew about those wooden boys,

it’s an empty love to fill the void.

Pinocchio, oh boy how your nose has grown.

So he would cry, Ђњliar, liar!

I’ll prove it to you.Ђќ

But then it grew.

He had grown tired of her,

so it was true.

He left her apartment and

he walked all night long,

Ђ?til he was stopped by the shore of the ocean.

But still he walked on amongst the whales and the waves

and screamed, Ђњliar, liar!Ђќ

and his wooden body floated away.

He just drifted away.

And now I wonder how I was made.

Now I wonder how i was made.

My arms, my legs, my heart,

my face, my name is driftwood.

Тож він дувся, пив і хнувся

і схрестивши руки і сподіваючись померти.

І ось одного разу вночі прийшла фея

щоб оживити цього жалкого хлопчика.

Вона тягнула за ниточки,

розкрутив його, той хлопчик вискочив,

і почав кричати,

Ђњмої руки, мої ноги, моє серце,

моє обличчя, вони живі"

А вона б заплакала, брехуна, брехуна!

Що я зробив?

Ти не коханець, а я не боєць.Ђќ

Історія триває.

Тож він купив би їй речі та

поцілувати її волосся, щоб показати, що він справжній.

І вона прийме ці подарунки і поцілунки,

хоча просто підтягуючи його.

Вона знала про тих дерев'яних хлопців,

це порожня любов, щоб заповнити порожнечу.

Буратіно, як твій ніс виріс.

Тож він заплакав би, брехун, брехун!

Я вам це доведу.Ђќ

Але потім виріс.

Він втомився від неї,

так це було правдою.

Він покинув її квартиру і

він гуляв цілу ніч,

Ђ?поки його не зупинив берег океану.

Але все-таки він прогулювався серед китів і хвиль

і кричав: «Брехун, брехун!»

і його дерев’яне тіло попливло.

Він просто пішов геть.

І тепер я дивуюся, як мене створили.

Тепер мені цікаво, як мене створили.

Мої руки, мої ноги, моє серце,

моє обличчя, мене звати коряка.