Мама спросила - CUDEA

Никогда не плачу

Если спросишь что со мной

Я и сам не знаю

Не приходилось выбирать

Где проводить мне детство

Сейчас я ровно с теме же

Болеем одной болезнью

Тянуться только к солнцу,

Но не покидаю землю

Ведь рано или поздно в небе

Мы будем созвездием

Каждый раз я снова вспоминаю это

Кем я был, кем я стал, кем я не был

Огромный космос не закроет

Для нас двери ракета вверх

Полетит не видя предела

Я не менял вокруг людей

Не брал за это центы

Менялась лишь одежда,

Но никак не тело

И даже в худшие моменты

Никого не предал

Ведь мои граждане

Не мои пленные

Мы тут вроде племя как

Вот для нас одна река,

Но ты меркантильны и поэтому у дна

Впрочем больше

Не задавай вопросов

Ведь если ты не понял

То и не поймешь во все

Рос на гидрапоне, улицы Есенина

Так я стал поэтом или эхом времени

Как жители панелек

Воспитанные севером

Поймут мою веру

Или ее унаследуют

Ведь Только километрами

При неизвестном времени

Я терял себя

Что бы потом найти на местности

Но благодарен времени

Ведь счастье как мгновение

Только любовь Матери

Спасла меня наверное

Мама, мама (я)

Никогда не плачу

Если спросишь что со мной

Я и сам не знаю

Ніколи не плачу

Якщо запитаєш що зі мною

Я і сам не знаю

Не доводилося вибирати

Де проводити мені дитинство

Зараз я рівно з теми ж

Вболіваємо однією хворобою

Тягтися тільки до сонця,

Але не покидаю землю

Адже рано чи пізно в небі

Ми будемо сузір'ям

Щоразу я знов згадую це

Ким я був, ким я став, ким я не був

Величезний космос не закриє

Для нас двері ракета вгору

Полетить не бачачи межі

Я не міняв навколо людей

Не брав за це центи

Мінявся лише одяг,

Але ніяк не тіло

І навіть у найгірші моменти

Нікого не продав

Адже мої громадяни

Не мої полонені

Ми тут ніби плем'я як

Ось для нас одна річка,

Але ти меркантильні і тому у дна

Втім більше

Не стави запитань

Адже якщо ти не зрозумів

То і не зрозумієш все

Ріс на Гідрапоні, вулиці Єсеніна

Так я став поетом або луною часу.

Як мешканці панелек

Виховані півночі

Зрозуміють мою віру

Або її успадкують

Адже лише кілометрами

За невідомого часу

Я втрачав себе

Що потім знайти на місцевості

Але вдячний часу

Адже щастя як мить

Тільки кохання Матері

Врятувала мене напевно

Мама, мама(я)

Ніколи не плачу

Якщо запитаєш що зі мною

Я і сам не знаю