When Immunities Fall - Cripple Bastards

A NEW ISSUE IN THE «NEVER MENTIONED» SERIES

Drop by drop you used to sedate me — from a distance

An unconsciously perfect method

Those were days when I was dying w/o leaving any trace

In the hands of a WasteDisposalFirm authorized to format my sharpeness.

All the requirements to carry out the biopsy of my shroud

.I had an identity in my tenacity, in holding on to my feelings

In remembering the oldest flashes of light — discussions, glances

And from then on I became your blackboard

Let’s write «F*CKED» on it

Go on, hang it in the closet of a past to be crushed

Someone else shared an experience of inflicted mutilation

But passively.

and in a few moments

Attacking immunities to shatter the foundations:

The improvised tacticts of those who live on other people’s moods

Dancing an eternal tango on the heart → instead of heels, kitchen knives

Drop by drop staring at the density mixing with the water

It’s the serum that puts every intention of reaction up against the wall

Let me share in my defeat, humiliate me with details

Remind me that at 30 some people have aged better than me

Modernize my paranoia — glue me to a mobile phone

Where your signs of disheartenment always come too late

Deprive me of all grace, hang me to the noose of apathy and inertia

Redeem this talent that in your barreness you were never able to cultivate

It’s the sadism of those who live to take revenge on the others

Of shocks too radical to be faced up to backwards

You are in a waiting room leading to a ghost platform

Me — the only passenger, resigned to waiting in vain

A crooked tree, crippled by the lightnings of pain…

You wish — on the edge of drying out

WAR, drop by drop back in the bottle

War of ethics, of eternally persecuted people, war of nerves

War to gain continuity, to regain self-esteem

Not to live in tiredness

It’s a rustle of dry bones shaken by the desert wind

Or maybe just an old skin abandoned somewhere

And that I won’t look for

WAR, feeding on war

Letting you know that you can’t touch this land

That every invasion implies a martyrdrom of your fellow men

Necessary war, war against habits

Not to live in tiredness

No money and no politics, no ideals but one goal

The extasy of contentment, the love of nuisances

Pointing everything against everyone…

YOU TRIED TO AFFLICT ME — NOW LEARN HOW TO HIDE

Goccia a goccia mi sedavi a distanza, una metodicità inconsciamente perfetta

Eran giorni in cui morivo senza lasciare traccia tra le mani di un’impresa

smaltimento rifiuti autorizzata alla formattazione della mia spigolosità.

le carte in regola per la biopsia del mio sudario, se avevo un’identità nella

tenacia, nell’aggrapparmi ai sentimenti, nel ricordare i più lontani tratti di

luce — discussioni, scambi di sguardi, da lì in poi ero la tua lavagna,

scriviamoci su «fottuto», dai appendila nello sgabuzzino di un passato da

calpestare.

Un’altra persona ha condiviso l’esperienza della mutilazione

forzata, ma in passivo, e in pochi istanti.

Attaccare le immunità per

sgretolare le basi, la tattica improvvisata di chi campa di stati d’animo

altrui ballando sul cuore un tango eterno — ma al posto dei tacchi coltelli da

cucina.

Goccia a goccia osservando il denso che si amalgama all’acqua,

é il siero che mette al muro ogni intento di reazione.

Rendimi partecipe della

mia sconfitta, umiliami coi dettagli, ricordami che a 30 anni c'è gente

invecchiata meglio di me, modernizza la mia paranoia — incollami ad un

cellulare in cui i tuoi segni di sconforto arrivan sempre troppo tardi,

svuotami di ogni grazia, impiccami al cappio di apatia e inerzia — riscatta

questo talento che tu nella tua aridità non hai mai saputo coltivare.

É il sadismo di chi vive per rivendicare sugli altri traumi troppo radicali

per essere affrontate a ritroso.

Lì da te c'é una sala d’aspetto annessa a un

binario fantasma.

IO — unico passeggero, rassegnato ad attendere invano.

Un albero ricurvo su sé stesso, deformato dai fulmini del dolore.

tu speri — nell’anticamera della siccità

Guerra, goccia a goccia indietro nel flacone, guerra di etica, di genti

eternamente perseguitate, guerra di nervi, guerra per darsi una continuità,

per riprendersi l’autostima, per non vivere stanco.

É un frusciare di ossa

secche scosse dal vento del deserto, o forse solo una vecchia pelle che ho

abbandonato chissà dove, e non cercherò più.

Guerra, nutrirsi di guerra,

farti sapere che questa terra non si tocca, che a ogni invasione corrisponde

un martirio dei tuoi simili, guerra necessaria, guerra alle abitudini,

per non vivere stanco.

Senza soldi né politica, senza ideali ma con un

obiettivo — l’estasi del compiacimento, l’amore per quel che é fastidio,

puntar tutto contro tutti, HAI PROVATO AD AFFLIGGERMI ORA IMPARA A NASCONDERTI

НОВИЙ ВИПУСК СЕРІЇ «НІКОЛИ НЕ ЗГАДАНИЙ».

Ти крапля за краплею заспокоював мене — здалеку

Несвідомо досконалий метод

Це були дні, коли я вмирав, не залишивши жодного сліду

У руках компанії по утилізації відходів, уповноваженої форматувати мою різкість.

Усі вимоги для проведення біопсії мого савана

.У мене була ідентичність у своїй завзятості, у тому, що я тримався за свої почуття

У згадуванні найдавніших спалахів світла — обговорення, погляди

І відтоді я стала твоєю дошкою

Давайте напишемо на ньому «F*CKED».

Давайте, повісьте його в шафі минулого, щоб його розчавити

Хтось інший поділився досвідом нанесення каліцтва

Але пасивно.

і за кілька моментів

Атака імунітету, щоб зруйнувати основи:

Імпровізована тактика тих, хто живе настроєм інших людей

Танцювати вічне танго на серці → замість каблуків кухонні ножі

Крапля за краплею дивлячись на густину, що змішується з водою

Це сироватка, яка накладає на стіну всі наміри реакції

Дозвольте мені розділитися моєю поразкою, принизити мене подробицями

Нагадайте мені, що в 30 років деякі люди старіють краще за мене

Модернізуйте мою паранойю — приклейте мене до мобільного телефону

Де ваші ознаки розчарування завжди приходять занадто пізно

Позбавте мене будь-якої благодаті, повісьте мене на петлі апатії та інерції

Скористайтеся цим талантом, який у своїй безплідності ви ніколи не змогли розвинути

Це садизм тих, хто живе, щоб помститися іншим

Потрясінь, надто радикальних, щоб їх можна було розглядати назад

Ви перебуваєте в залі очікування, що веде на платформу-привид

Я — єдиний пасажир, який змирився з марним чеканням

Криве дерево, покалічене блискавками болю…

Бажаєте — на краю висихання

ВІЙНА, крапля за краплею назад у пляшку

Війна етики, вічно переслідуваних людей, війна нервів

Війна, щоб отримати безперервність, повернути самооцінку

Не жити в втомі

Це шурхіт сухих кісток, розхитаних пустельним вітром

Або може просто десь закинуту стару шкіру

І що я не шукатиму

ВІЙНА, живиться війною

Повідомляючи вам, що ви не можете торкатися цієї землі

Що кожне вторгнення означає мученицьку смерть ваших побратимів

Необхідна війна, війна зі звичками

Не жити в втомі

Ні грошей, ні політики, ні ідеалів, але одна ціль

Екстаз задоволення, любов до неприємностей

Вказуючи все проти всіх...

ВИ СПРАБАВАЛИ ЗНАМИТИ МЕНЕ — ТЕПЕР ДІЗНАЄТЬСЯ, ЯК СХОВАТИСЯ

Goccia a goccia mi sedavi a distanza, una metodicità inconsciamente perfetta

Eran giorni in cui morivo senza lasciare traccia tra le mani di un’impresa

smaltimento rifiuti autorizzata alla formattazione della mia spigolosità.

le carte in regola per la biopsia del mio sudario, se avevo un’identità nella

tenacia, nell’aggrapparmi ai sentimenti, nel ricordare i più lontani tratti di

luce — Discussioni, scambi di sguardi, da lì in poi ero la tua lavagna,

scriviamoci su «fottuto», dai appendila nello sgabuzzino di un passato da

calpestare.

Un’altra persona ha condiviso l’esperienza della mutilazione

forzata, ma in passivo, e in pochi istanti.

Attaccare le immunità per

sgretolare le basi, la tattica improvisata di chi campa di stati d’animo

altrui ballando sul cuore un tango eterno — ma al posto dei tacchi coltelli da

cucina.

Goccia a goccia osservando il denso che si amalgama all’acqua,

é il siero che mette al muro ogni intento di reazione.

Rendimi partecipe della

mia sconfitta, umiliami coi dettagli, ricordami che a 30 anni c'è gente

invecchiata meglio di me, modernizza la mia paranoia — incollami ad un

cellulare in cui i tuoi segni di sconforto arrivan semper troppo tardi,

svuotami di ogni grazia, impiccami al cappio di apatia e inerzia — riscatta

questo talento che tu nella tua aridità non hai mai saputo coltivare.

É il sadismo di chi vive per rivendicare sugli altri traumi troppo radicali

per essere affrontate a ritroso.

Lì da te c'é una sala d’aspetto annessa a un

binario fantasma.

IO — unico passeggero, rassegnato ad atendere invano.

Un albero ricurvo su sé stesso, deformato dai fulmini del dolore.

tu speri — nell’anticamera della siccità

Guerra, goccia a goccia indietro nel flacone, guerra dietica, di genti

eternamente perseguitate, guerra di nervi, guerra per darsi una continuità,

per riprendersi l’autostima, per non vivere stanco.

É un frusciare di ossa

secche scosse dal vento del deserto, o forse solo una vecchia pelle che ho

abbandonato chissà dove, e non cercherò più.

Guerra, nutrirsi di guerra,

farti sapere che questa terra non si tocca, che a ogni invasione corrisponde

un martirio dei tuoi simili, guerra necessaria, guerra alle abitudini,

per non vivere stanco.

Senza soldi né politica, senza ideali ma con un

obiettivo — l’estasi del compiacimento, l’amore per quel che é fastidio,

puntar tutto contro tutti, HAI PROVATO AD AFFLIGGERMI ORA IMPARA A NASCONDERTI