Plano De Vôo - Criolo

E por mais que eu tente explicar, não consigo

De tornar concreto, o abstrato que só eu sinto

É como se eu ficasse, aqui, nesse cantinho

Vendo o mundo girar no erro abusivo

Ambulância sem maca, Caravan Diplomata

Golzinho rebaixado, Orbital 17″ de tala larga

Zé Povinho é a praga, bicho da seda não é a traça

Traça é quem quer a seda e, ao bicho da seda, maltrata

Golpe de bumerangue, não é Tang

Cada coração é um universo e ainda tem que bombar o sangue

De cada mente pensante, desse meu país insano

Num barraco de favela, fermentar sonho com pranto

Do monstro que se constrói, com ódio e rancor

A cada gota de bondade, uma de maldade se dissipou

Várias fitas… Eis uma definição pra vida

Dos mistérios da Ilíada e segredo: a biqueira é forquilha

O gostoso do inverno, tio, é fazer rolê sem passar frio

A mão, a mente, o gatilho, a favela chora seus filhos

Sem GPS pra vitória, cada um faz seu destino

A vida é ritual, parto no meio do mundo a sós, num salto intenso

Denso contraste, do firmamento ao asfalto

Plana alto até pousar na carne e flertar com o veneno

Que espanca uma mente fraca e arranca essas mãos do remo, ha!

Mesmo buscando o pleno, tantos erros ao transcender

Há um jogo pra abdicar e um fogo pra acender

Aponto as sobras de amor, pra extinguir o medo das cobras

E envio, cedo, as palavras, por não ser tarde pras obras

Ao justo, a sábia sorte que não leva a alma à morte

Quando fraco que és forte, tudo aponta o norte

Quando se pode enxergar além do que se vê, amplitude

Virtude vital, já que o mal dessa paisagem ilude

Distante como um vizinho, te lembro do ninho

Onde o amor expresso é chaga viva e o gesto é mais que o pergaminho

Voe, e que todo vento a bem te soe, ao descobrir

A natureza da Centelha Divina que existe em si

Desato o nó da trama, enterra a discórdia no abraço

Arrebata os peitos de bronze por trás das barras de aço

Se renda e entenda o que ataca, a cegueira amola a faca

Da má lida com a existência, faz a luz da essência opaca

E, nas crianças o brilho, tá, olho lá, que é pra enxergar

Agregar o meu viver, o que devemos preservar

Rumo ao amor!

Não importa qual caminho trilhe

Não se ilhe, sonho que se sonha junto é o maior louvor

Amem

І скільки я намагаюся пояснити, я не можу

Зробити конкретне, абстрактне, яке відчуваю лише я

Ніби я залишився тут, у цьому кутку

Помилка, як увімкнути зловживання

Швидка допомога без носилок, Дипломат Караван

Занижена ціль, орбітальна шина шириною 17 дюймів

Зе Повіньо — це чума, а шовкопряд — не міль

Мотиль – це той, хто хоче шовку і, з шовкопрядом, погано поводиться

Удар бумеранга, це не Тан

Кожне серце — це всесвіт, і все ще має качати кров

Від кожного розумного розуму, з цієї моєї божевільної країни

У халупі фавели, сльозами бродять сни

Про монстра, створеного з ненавистю та злобою

З кожною краплею добра розсіювалася одна крапля зла

Кілька стрічок… Ось визначення на все життя

З таємниць Іліади та таємниці: носок – це вилка

Ще зима, дядьку, тусується, не холодно

Рука, вона годує, спусковий гачок, нетрі плаче своїх дітей

Без GPS для перемоги кожен творить свою долю

Життя – це ритуал, я залишаю посеред світу сам, у інтенсивному стрибку

Щільний контраст, від неба до асфальту

Він злітає високо, поки не приземлиться на м’ясо й заграє з отрутою

Хто б’є слабкий розум і відриває ті руки від весла, ха!

Навіть шукати багато, стільки помилок перевершити

Є гра, щоб зректися престолу, і вогнище, яке потрібно запалити

Я вказую на залишки любові, щоб погасити страх перед зміями

Надсилаю слова завчасно, бо для робіт ще не пізно

Справедливо кажучи, мудра удача, яка не веде душу до смерті

Коли слабкий, як ти сильний, все вказує на північ

Коли ви можете бачити більше того, що ви бачите, амплітуда

Життєва чеснота, оскільки зло цього ландшафту обманює

Далекий, як сусід, я пам’ятаю гніздо

Де висловлена ​​любов — це жива рана, а жест — більше, ніж пергамент

Літайте, і нехай кожен вітер буде добре, коли ви відкриєте

Природа Божественної Іскри, яка існує сама по собі

Розв’язати вузол змови, поховати розбрат в обіймах

Вириває бронзові груди за сталеві прути

Здайтеся і зрозумійте, що нападає, сліпота точить ніж

З поганої угоди з екзистенцією вона висвітлює непрозору сутність

А у дітей яскравість, добре, подивіться туди, що є, щоб побачити

Додаю своє життя, те, що ми повинні зберегти

Назустріч коханню!

Неважливо, яким шляхом ви підете

Не знаю, сон, що ви мрієте разом, – це найбільша похвала

Амінь