Emma - Cr7z

Wie schnell sich das Blatt doch wendet

Das ist die Geschichte eine der besten Tänzerinnen der Welt, ihr Name ist Emma

Sie begann im frühen Alter den Weg zur Primaballerina, es liegt in der Familie

wie bei ihrer Schwester

Nur ist das Verhältnis schlecht, die Mutter ist gebrechlich

Sie verspricht sich, aus ihren Töchtern wird besseres

Wie es meistens ist verzeiht sie der Welt nicht

Der Unfall in Sacramento bleibt für immer in ihrem Gedächtnis

Sie liest sich weg in Träume, bespricht so viel mit ihrer besten Freundin

Die meinte, dass sie ihr Leben mehr schätzen sollte

Nur die Krankheit und das bittere Eingeständnis machte ihre Seele hässlich

Argusaugen über beiden Schätzen

Sie bedeckt sie mit Küssen, späht durch die Tür an kalten Nächten

Nimmt Tabletten gegen Stress, die nicht mehr wirklich helfen

Die Depression lässt sich so nicht bekämpfen, gewiss

Ihr letzter Trost: Sie schickt die beiden zum Ballettunterricht

Regen fällt, grauer Himmel, irrsinnig viele Autos, die im Grau der hektischen

Stadt verschwimmen

Sie weiß, dass sie am liebsten von dieser Hölle fort will

Doch sie ist auf dem Weg, sie ist der Star im Ensemble

Sie sagt sich seit Wochen, dass es für sie kein Leben ist

Mama will sie sehen auf der Bühne, ehe sie der Krebs zerfrisst

Und man wählt nicht, wenn man ein 16-jähriges Mädchen ist

Mit Talent zum Tanz, das nicht von dem Planeten ist

Sie bewegt sich so elegant, man hört kein Knacken unter den Dielen,

stumm und still im Elternhaus

Das wunderschönste Gefühl, das diese Welt heraufbeschwört

Sie liebt die Musik, doch sie wird von Mutter gedrillt

In ihren Träumen kann sie ihre Schwester weinen hör'n

Jeden Tag nach dem Essen hat sie sich in’s Zimmer eingesperrt

Es ist lang her, dass sie gesprochen hat

Seitdem sie sich beim Grand Allegro den Knöchel gebrochen hat.

Die Pein der Menschenaugen, die Pein der Augen der Mutter

Zwang sie irgendwann dazu, dass sie Schluss macht

In ihrem Abschiedsbrief stand «Ich halt es nicht aus.

Denn ich spring vom Dach und zieh dabei noch Saltos und Schrauben.»

So steht sie an der Bahre, Tränen glitzern in ihren Augen, diese ganze Technik

ist irre

Was erwartet, was werden sie sagen, wenn sie erfahren

Sie hat im Kerzenschein mit diesem Schwein geschlafen?

Täglich der Gang zum Grab, täglich die Gedanken vor jedem Schlaf,

ob Gott wohl über ihr Leben wache

Sie opfert ihres für ein anderes, sie kann nicht aus, sie liebt Musik und sie

verfiel dem Wahnsinn

Also reißt sie sich täglich erneut zusamm'

Freut sich an ihrem Kleid, an ihren Schuhen, die sie teuer erstand

Es sind Dekaden vergangen, sie ist bewandt, gewandt

Zwanzig Jahre sind vergangen für den Tanz

Doch es klappt nicht so ganz, sie wartet noch auf ihre Chance

Ihr Lehrer ist verliebt in sie, doch sie ist weit über seinem Talent

So wechselt sie Schule für Schule, gilt jetzt als Beste im Metier

Wird jetzt schon verglichen mit Charisse,

Manchmal sitzt sie im Café und resümiert über den Szenen

Wie würde es ihr in der Lage von Mutter gehen?

Nur sie untersteht sich, ihr Ego ist gebrochen

Sie ist eine Hülle, nicht so wie die anderen Mädchen

Sie sehnt sich so sehr aus ihrer Haut zu schlüpfen

Nur ertönt die Melodie des Klaviers zerfließt sie augenblicklich

Wie sie Emotionen durch den Körper zum Ausdruck bringt

Wie sie’s zustande bringt, sich damit auszudrücken

Ihr Wille ist nicht zu bezähmen, ihre Figuren sind edel

Klares Glas im Sternenstaub der Medien

Könnte sie jetzt ihre Schwester seh’n

Wie ihre Tränen von den Wimpern fliegen, wenn sie Pirouetten dreht!

Emma!

Як швидко змінюється приплив

Це історія однієї з найкращих танцівниць світу, її звуть Емма

Свій шлях до прима-балерини почала в ранньому віці, це протікає в сім'ї

як її сестра

Тільки стосунки погані, мати слабка

Вона обіцяє собі, що її дочкам стане краще

Як це зазвичай буває, вона не прощає світу

Аварія в Сакраменто залишиться в її пам'яті назавжди

Вона читає свій шлях у сни, багато обговорює зі своєю найкращою подругою

Вона сказала, що повинна більше цінувати своє життя

Лише хвороба та гірка сповідь потворили її душу

Аргус дивиться на обидва скарби

Вона покриває їх поцілунками, зазирає в двері холодними ночами

Приймає таблетки від стресу, які більше не допомагають

З депресією таким чином, звичайно, не боротися

Її остання втіха: вона відправляє їх обох на уроки балету

Іде дощ, сіре небо, божевільна кількість машин у сірому метушні

розмиття міста

Вона знає, що найбільше вона хоче піти з цього пекла

Але вона вже в дорозі, вона зірка ансамблю

Вона тижнями говорила собі, що це не для неї життя

Мама хоче побачити її на сцені, перш ніж рак з'їсть її

І ти не голосуєш, коли тобі 16 років

З талантом до танців, який не з планети

Вона так елегантно рухається, що під дошками підлоги не чути тріску,

німий і все ще в батьківському домі

Найпрекрасніше відчуття, яке викликає цей світ

Вона любить музику, але мама її муштрує

Уві сні вона чує, як сестра плаче

Щодня після їжі вона замикалася в кімнаті

Пройшло багато часу, як вона заговорила

Відтоді, як вона зламала щиколотку в Grand Allegro.

Біль людських очей, біль очей матері

Зрештою змусив її розлучитися

У її прощальному листі було сказано: «Я не витримаю.

Тому що я стрибаю з даху, роблю сальто і скручування».

Так вона стоїть біля носилок, на очах блищать сльози, вся ця техніка

божевільний

Чого чекати, що вони скажуть, коли дізнаються

Вона спала з тією свинею при свічках?

Щодня ходи до могили, щодня думки перед кожним сном,

чи стежить Бог за їхнім життям

Вона жертвує своїм заради іншого, вона не може зупинитися, вона любить музику і вона

збожеволіла

Тому щодня вона бере себе в руки

Радіє своїй сукні, своїм черевикам, які вона дорого купила

Пройшли десятиліття, вона вміла, різнобічна

Двадцять років минуло танцю

Але це не зовсім виходить, вона все ще чекає свого шансу

Її вчитель закоханий у неї, але вона далеко за межами його таланту

Так вона змінює школу на школу і тепер вважається найкращою за професією

Вже порівнюють з Чаріс

Іноді вона сидить у кафе й підбиває підсумки

Якою була б вона на місці матері?

Тільки вона сміє, її его зламано

Вона панцир, не така, як інші дівчата

Вона так прагне вислизнути зі своєї шкіри

Тільки коли мелодія звучить на фортепіано, вона миттєво тане

Як вона виражає емоції через тіло

Як їй вдається цим самовиражатися

Її волю неможливо приборкати, її характери шляхетні

Прозоре скло в медіа-зоряному пилу

Якби вона могла зараз побачити свою сестру

Як її сльози падають з її вій, коли вона пірует!

Емма!