Junta - Cormorant

What horrors we wage

in the light of day,

bodies left decaying

for the world to see.

Conakry,

September, two thousand nine.

Moïse Dadis,

junta chief, will not resign

his command

to sworn democratic law.

Thousands band

to demand that he withdraw.

Crowd trapped.

Soldiers

gather,

guns drawn.

Fire.

Butchery veiled in tear gas,

bayonettes puncture eyes.

Flesh strewn across the grass,

knives sever robes from thighs.

Women raped with gun barrels,

bullet through a child’s head,

howls of humans feral

as they haul away the dead.

Red berets,

elite guard,

murder-crazed,

a city scarred.

Stores they loot,

ribs they snap

under boot.

Cadavers wrapped.

«C'est du

jamais-vu,»

they said.

«Pourquoi

nous, Allah?»

they pled

to absent god.

At the morgue a mother

seeks out her son.

No remains were found.

A desperate father

reaches for his gun,

his daughter bound

in an army base,

used by soldiers in turn,

‘til a rapist discerned

her familiar face,

and, shamed, set her

free.

She speaks no word to her doctor,

for fear her pain disgrace her kin.

For weeks she dared not sleep or dream.

Camara denied blame for the atrocity:

«The military’s beyond my control.»

The chief of his guard drew a pistol

and fired a round in the president’s

skull.

He survives,

abdicates.

A flood of

candidates

compete in Guinea’s

first truly

democratic vote.

Anarchy

mars the year.

Election

frauds unclear.

Will of the people:

Guineans elect

Alpha Condé.

The girl’s suicide,

the son never found,

the butchers alive.

The butchers alive.

Які жахи ми кидаємо

у світлі дня,

тіла, що залишилися в розпаді

щоб світ бачив.

Конакри,

Вересень дві тисячі дев'ятого.

Моіз Дадіс,

начальника хунти, не піде у відставку

його команда

на присяжний демократичний закон.

Багатотисячна група

вимагати від нього відмови.

Натовп в пастці.

Солдати

збиратися,

натягнені гармати.

Вогонь.

Різничний завуальований сльозогінним газом,

багнети проколюють очі.

М'ясо розсипане по траві,

ножі відривають халати від стегон.

Жінок, зґвалтованих дулами зброї,

куля через голову дитини,

виття диких людей

як вони вивозять мертвих.

червоні берети,

елітна охорона,

божевільний від вбивства,

місто в шрамах.

Магазини, які вони грабують,

ребра вони ламають

під завантаженням.

Трупи загорнуті.

«C'est du

jamais-vu,»

вони сказали.

«Pourquoi

ні, Аллах?»

вони благали

до відсутнього бога.

У морзі мати

шукає сина.

Жодних залишків не знайдено.

Відчайдушний батько

тягнеться до своєї рушниці,

його дочка зв'язана

на армійській базі,

використовуються солдатами по черзі,

поки не розпізнають ґвалтівника

її знайоме обличчя,

і, присоромлений, поставив її

безкоштовно.

Вона не говорить ні слова зі своїм лікарем,

бо страх її біль зганьбить рідних.

Тижнями вона не сміла ні спати, ні мріяти.

Камара заперечує свою провину в звірстві:

«Військові непідвладні мені».

Начальник його гвардії витягнув пістолет

і вистрілив у президентську

череп.

Він виживає,

зрікається престолу.

Потік

кандидатів

змагатися в Гвінеї

спочатку справді

демократичне голосування.

Анархія

Марс рік.

Вибори

шахрайства незрозумілі.

Воля людей:

Гвінейці обрані

Альфа Конде.

Самогубство дівчини,

син так і не знайшов,

м'ясники живі.

М'ясники живі.