Konzert - Coppelius

In fernes Grau entführte uns das Spiel

In Wolken, aus den Fesseln der Gedanken

Da Nebelbläue uns und Licht versanken

Und mattes Dämmern aus den Gründen fiel

Die wir betäubt, geschlossenen Auges lauschten

Und lang noch nach dem letzten reinen Ton

In unsere eigene Stille sinnend flohen

In der die Melodien weiter rauschten

Dann hob sich plötzlich unser Einsamsein

Klar fühlend über Klagen und Bekennen

In unbeschreiblich schreiendem Erkennen

Denn zu den knarrend aufgestoßenen Türen

Die zu der Welt und zu den Menschen führen

Bricht Lärm des Alltags über uns herein

Гра завела нас у далеку сірість

В хмарах, із пут думок

Бо синій туман нас і світло потонули

І тьмяніли зорі на землі

Ми, які слухали, приголомшені, із заплющеними очима

І ще довго після останньої чистої ноти

Втік, медитуючи, у нашу власну тишу

У якому продовжували шелестіти мелодії

Потім раптом наша самотність зникла

Чітке почуття щодо скарг і зізнань

У невимовному кричущому впізнаванні

Бо до скрипучих дверей

Які ведуть до світу і до людей

Шум повсякденного життя зривається на нас