Mattresses Underwater - Colour Revolt

There are places

Some of us can’t face yet

And even though we see it

We just swear God’s sleeping

So we say

«Ash to ash, dust to dust

We’re all gonna die so we have to

Trust in something»

Though it might be nothing

But it’s gotta be something

Now we mean it

In our homes where we’re sleeping

We call it mattresses underwater but the gutters are seeping

So we say

«Ask and ask and we’ll return

The same old favors till its our own turn»

We got ash in our pockets and dust in the urn

Another forty years for you

And yours to learn

Love was made like some ship at bay, never to see waves

We’ll probably all crash anyway

When we see it we don’t believe it

We’ve got our faces made for smiling, but we are weeping

We got ash in our pockets and dirt in the urn

Another forty years for you and yours to learn

You say, «all you ever talk about is dying and it’s getting so old»

And we say, «love was made

Like some book or a page just ripped out but we never read anyway»

And you say «love was made like a ship at bay never to see waves»

We should probably get used to it, but we don’t

Now I see it…

She’s got her hands in her pockets and she’s walking around

She’s got a face made for smiling but she’s making a frown

She says, «all you ever talk about is letting us down

Well if you ever see me dying, just put me in the ground»

Є місця

Деякі з нас ще не можуть зіткнутися

І хоча ми бачимо це

Ми просто присягаємо, що Бог спить

Так ми скажемо

«Попіл до попелу, прах до праху

Ми всі помремо, тож мусимо

Довіряти чомусь»

Хоча це може бути нічого

Але це має бути щось

Тепер ми це маємо на увазі

У наших будинках, де ми спимо

Ми називаємо це матраци під водою, але жолоби просочуються

Так ми скажемо

«Питай і питай, і ми повернемося

Ті ж старі ласки до нашої черги»

У нас попіл у кишенях, а пил в урні

Ще сорок років тобі

І вам навчитися

Кохання створювалося, як корабель у бухті, щоб ніколи не побачити хвиль

Ми все одно, мабуть, всі впадемо

Коли ми бачимо це ми не віримо

Ми створили наші обличчя для посмішок, але ми плачемо

У нас попіл у кишенях і бруд в урні

Ще сорок років для вас і ваших навчатися

Ви кажете: «все, про що ви коли-небудь говорите, — це вмирає, і воно так старіє»

А ми скажемо: «любов з’явилася

Як книга чи сторінка, щойно вирвана, але ми все одно ніколи не читаємо»

І ви кажете, що «любов створено, як корабель у бухті, щоб ніколи не бачити хвиль»

Нам, мабуть, слід звикнути, але ми цього не звикли

Тепер я бачу це…

Вона тримає руки в кишенях і ходить

У неї обличчя, створене для посмішки, але вона хмуриться

Вона каже: «Все, про що ви коли-небудь говорите, — це підводити нас

Ну, якщо ви коли-небудь побачите, як я вмираю, просто опустіть мене в землю»