Daskarzine - Cold Chisel

Well Daskarzine, she was pretty bland

As she stretched out in the corner of the room

She was Oh!

so lazy with her pistol hand

As her hair hung hot off the loom

A red-eyed Chicken felt like stepping in

But his lines lacked their customary cool

Her conversation flowed like treacle from a tin

And Chicken felt like some kind of fool

Oh Yeah!

Her every move

Is a lesson in street ballet

And they speak her name in cheap hotels

From Turkey to Marseillaise

Seduction seems to hang in the dressing-room air

But no-one knows just who’s seducing who

She puts it out wave after wave

And never seems to miss the slightest cue

Outside in the wings

The curtain-boys cry lonely

Their one true love is Daskarzine

And for her they’ll all die slowly

Oh babe, she says, we’ve got to die sometime

It’s the sweetest thing we do

Why not die from month to month

With my touch to help you through

Now Chicken left the room feeling angry and cold

Young Stetson looked reluctant and lame

Daskarzine had him neatly pidgeonholed

And he was just clinging blindly to his name

I’m Stetson and I ain’t so bad, he kept on saying

But his mind was trapped in some kind of cage

He had failed at the ancient art of role-playing

And was fighting to leave the bleeding stage

On the radio

A tenor saxaphone

Cries sweet jazz poetry

And it breaks on Daskarzine’s facade

Of false serenity

Ну, Даскарзін, вона була досить м’якою

Коли вона простяглася в кутку кімнати

Вона була О!

така лінива зі своєю рукою пістолета

Коли її волосся звисало з ткацького верстата

Курча з червоними очима захотіло увійти

Але в його рядках бракувало звичної прохолоди

Її розмова текла, як патока з жерсті

І Курін почував себе якимось дурнем

О так!

Кожен її рух

Це урок вуличного балету

І в дешевих готелях говорять її ім’я

Від Туреччини до Марсельєзи

Спокуса, здається, зависає в повітрі вбиральні

Але ніхто не знає, хто кого спокушає

Вона випускає це хвиля за хвилею

І, здається, ніколи не пропускає жодної ознаки

Зовні в крилах

Хлопчики-завіси самотньо плачуть

Їхнє справжнє кохання — Даскарзін

І для неї всі вони помруть повільно

О, дитинко, каже вона, колись ми повинні померти

Це найсолодше, що ми робимо

Чому б не померти з місяця в місяць

З моїм дотиком, щоб допомогти вам у цьому

Тепер Курка вийшла з кімнати, почуваючись сердитою і холодною

Молодий Стетсон виглядав неохоче й кульгаво

Даскарзін змусив його акуратно виколупувати

І він просто сліпо чіплявся за своє ім’я

Я Стетсон, і я не такий поганий, — продовжував він

Але його розум був затиснутий у якусь клітку

Він зазнав невдачі в стародавньому мистецтві рольової гри

І боровся за те, щоб покинути стадію кровотечі

По радіо

Тенор-саксафон

Плаче солодка джазова поезія

І воно розбивається на фасад Даскарзіна

Помилкового спокою