Simulcast - Coalesce

The embodiment of innocence stripped from her own territory

America’s child has passed so close to freedom

Now closest with her maker, the ten lifetimes of terror were experienced by

this frail body

Where have our children gone?

They are not to be found amongst this tabloid filth over kill

An embarrassing lack of responsibility

A vicious cycle of soap opera drama pettiness

No known beginning and no end in sight

This must be our darkest hour when gossip takes priority over our young

Are we this shallow?

Are we this apathetic?

Are we this bored?

Prove me wrong

The child is mine, now that she has been thrown away

The interest is gone, so now the others suffer

They suffer unto a grotesque attention span deficit monster

They turned our play yards into graveyards

So we cried every night for a week

Squeezing as much concern allowed between each sports update

You cried every night for a week, yet I still mourn

Have you forgotten their faces?

Patience is a virtue I won’t instate

I must see the faces of every abductee

I must taste the pain

Remind me of our system atrocities

Don’t let me forget.

Don’t let me forget

Why haven’t we drawn a line?

Instead, we feed and shelter them

We support the evil and pay their debts

We’ve paid their debts

Why can’t we win?

Втілення невинності вилучено з її власної території

Дитина Америки пройшла так близько до свободи

Нині найближче до свого творця, десять життів жаху пережили

це слабке тіло

Куди поділися наші діти?

Їх не можна знайти серед цієї таблоїдної бруду над вбивством

Неприємна відсутність відповідальності

Замкнуте коло дрібниць мильних опер

Невідомого початку й кінця не видно

Це, мабуть, наша найтемніша година, коли плітки мають пріоритет над нашими молодими

Невже ми це неглибокі?

Ми такі апатичні?

Нам це нудно?

Доведіть, що я неправий

Дитина моя, тепер, коли її викинули

Інтерес пропав, тож зараз страждають інші

Вони страждають від гротескного монстра дефіциту уваги

Вони перетворили наші ігрові подвір’я на кладовища

Тож ми плакали щовечора протягом тижня

Між кожним спортивним оновленням можна стиснути якомога більше турбот

Ти плакала щовечора протягом тижня, але я все ще сумую

Ви забули їхні обличчя?

Терпіння — це чеснота, яку я не встановлюю

Я мушу бачити обличчя кожного викраденого

Я мушу відчути біль

Нагадайте мені про звірства нашої системи

Не дай мені забути.

Не дай мені забути

Чому ми не накреслили лінію?

Натомість ми годуємо їх і даємо їм притулок

Ми підтримуємо зло і сплачуємо їхні борги

Ми заплатили їхні борги

Чому ми не можемо перемогти?