Medea - Chaostar

Verdirb nicht die Nester, wo die Schwüre sich hocken!

Erschrecken, verschlingen die Babys.

Tote Babys.

Zieht ihr die Seile fest, ihr Weinen nicht zu hören!

Trockner Hafen das Warten

Und die Mole ein Steinherz

Dort, wo die Liebe schleift.

Wir sind angekommen.

Die Lava meines

Zornes formt das Leisten eines Mordes

Und malt einen Sonnenuntergang am Himmel.

Wie diesen, der die Liebhafer nackt findet,

nach ihrer letzten Liebestat…

Die Racheluft zerbricht den Mast.

Den, an dem die verratenen Bettlaken sich erheben, die vom

Schweiß der Menschen getränkt sind.

Der Menschen, die einmal verliebt waren.

Der Menschen, die einmal verliebt waren…

Am Mast gefesselt schreie ich, kannst du mich hören?

Don’t ruin the nests where oaths perch.

They frighten, they devour the babies.

Dead babies.

Hold on to the ropes, not to hear their cry!

Waiting is a waterless harbour

And the pier is a stony heart

where love sharpens.

Here we are.

The lava of my

fury moulds a murder

and draws a sunset in the sky.

Like the one which finds the lovers naked

after their last intercourse…

The vengeful wind breaks the mast.

The one which hoists the betrayed sheets

Drenched in the sweat of people once in love.

People once in love…

Tied to the mast, I shout, can you hear me?

Не псуйте гнізда, де присягають клятви!

Злякати, пожирати немовлят.

мертві немовлята.

Затягніть її мотузки, щоб не чути її крику!

Сухий порт чекає

А пристань кам'яне серце

Там, де любов точиться.

Ми прибули.

Лавовий рудник

Гнів формує створення вбивства

І малює на небі захід сонця.

Як той, хто знаходить закоханих голими,

після її останнього акту кохання...

Повітря помсти ламає щоглу.

Той, де піднімаються зраджені листи, ті з

просочені потом чоловічим.

Люди, які колись були закохані.

Люди, які колись були закохані...

Прив’язаний до щогли я кричу, ти мене чуєш?

Не руйнуйте гнізда, де сідають клятви.

Вони лякають, вони пожирають немовлят.

мертві немовлята

Тримайся за мотузки, щоб не чути їх крику!

Очікування — безводна гавань

А пристань — кам’яне серце

де любов загострюється.

Ми тут.

Лава моя

лють формує вбивцю

і малює на небі захід сонця.

Як той, що знаходить закоханих голими

після останнього статевого акту...

Мстивий вітер ламає щоглу.

Той, що піднімає зраджені листи

Облита потом колись закоханих людей.

Люди колись закохані…

Прив’язаний до щогли, кричу, чуєш?