Supercinema - Caso

Un po' schiacciati sopra il pavimento grigio

Penso questo è quel che resta, questo è tutto quello che ho

Mentre le voci si allontanano attraverso il corridoio

Ho staccato i biglietti

Venduto bibite e caffè, anche stasera che hanno dato il nostro film

Ho perso pezzi della storia, l’ho capito solo ora

Sullo schermo passano crudeli i titoli di cosa

Le musiche son proprio quelle là

Dei compact disc masterizzati per farti innamorare

Non ci sono gli stilisti a firmare i costumi

Li abbiamo scelti assieme tutti quanti ai grandi magazzini

Niente doppiatore sull’ultima mezz’ora in cui non avevamo da dirci

Più nemmeno una parola

Anche il montaggio non conosce la cura

Per questa pessima pessima sceneggiatura

Ma io non sono stato mai davvero al centro del tuo fuoco

Attore secondario sempre due passi indietro

E tu sola al centro della scena

E forse anche il mio nome andrebbe scritto ancora un po' più in basso

Tra tutte le comparse, tra tutte quelle facce che ricordi appena

Non ho niente da ridire sulla tappezzeria

Di queste poltroncine strette di una sala di periferia

Che sembra sempre un po' più vuota ogni sera

Che sembra sempre un po' più vecchia e scura

E adesso è come me, così distante dal cinema d’essai

Così distante da tutta quella gente che dice «bella la fotografia»

Senza capirci niente

Spengo il proiettore, smonto la bobina

Tutto il bianco e nero e la pellicola sgranata

Non li ho mai odiati come stasera

Non li ho mai odiati come stasera

Chissenefrega degli applausi, di Venezia e Cannes

Chissenefrega di una menzione ai festival

Sono la maschera di un cinema qualunque

Di quattro mura che non reggono più nemmeno i poster

Eccolo il tuo volto, ecco il tuo ricordo

Un ombrello rotto tra gli oggetti smarriti

Resterà per sempre in questa stanza

Fine della storia, fine del piano-sequenza

Трохи розчавлений на сірій підлозі

Я думаю, що це те, що залишилося, це все, що я маю

Поки голоси віддаляються по коридору

Я від’єднав квитки

Продавали напої та каву, навіть сьогодні ввечері, коли показували наш фільм

Я втратив шматки історії, я зрозумів це лише зараз

Назви речей жорстоко проходять на екрані

Музика тут

Компакт-диски записували, щоб ви закохалися

Немає стилістів, які б підписували костюми

Ми всі вибрали їх разом з універмагами

Немає актора озвучування останні півгодини, коли нам не було що сказати один одному

Більше навіть ні слова

Навіть збірка не знає лікування

Для цього поганого поганого сценарію

Але я ніколи не був у центрі вашого вогню

Другорядний актор завжди на два кроки позаду

І ти один у центрі сцени

І, можливо, навіть моє ім’я варто написати трохи нижче

Серед усіх додаткових речей, серед усіх тих облич, які ти ледве пам’ятаєш

На оббивку нема чого скаржитися

З цих вузьких крісел у заміській кімнаті

Що завжди здається трохи порожнішим кожного вечора

Який завжди виглядає дещо старшим і темним

І тепер він такий, як я, такий далекий від арт-хаусного кіно

Поки що від усіх тих людей, які кажуть «гарна фотографія»

Нічого не розуміючи

Я вимикаю проектор, знімаю котушку

Вся чорно-біла та зерниста плівка

Я ніколи не ненавидів їх так, як сьогодні ввечері

Я ніколи не ненавидів їх так, як сьогодні ввечері

Кому байдужі оплески з Венеції та Канн

Хто дбає про згадку на фестивалях

Вони маска будь-якого кіно

З чотирьох стін, на яких більше не можна навіть плакатів

Ось твоє обличчя, ось твоя пам’ять

Серед загублених речей зламана парасолька

Воно залишиться в цій кімнаті назавжди

Кінець історії, кінець довгострокового пострілу