Little Bird - Casey

Lay awake or sleep for days,

You wouldn’t notice either way.

Couldn’t help you with your pain,

But always hoped that you were safe.

It took hours of silent phone calls for me to finally realise

That just because you act with the best of intentions

It doesn’t necessarily mean that you can’t be wrong.

I thought my heart could be our home

But all you thought of was the cage.

Praying for the sun,

Beneath my ribs you sat in shade.

You were my little bird

And I saw fit to clip your wings,

And then resented you because for me

You never chose to sing.

So there was silence in the house,

The hallways echoed with a growing doubt

That we would never make it out

Of the hell that we created.

I guess that’s why it never felt like home,

Because we’d lay together but were still alone.

Desperate for the warmth of someone’s comfort

But not our own.

We were always vacant, nothing more;

We spoke until our throats were sore.

Our hearts lay on the bedroom floor,

And one was mine, but both were yours.

I’m sorry I could never find the words to say,

I had chewed them all into my tongue.

But your negligence has left me frail.

I never asked to fall in love so young.

I know I promised not to call again,

But I’ve still got so much to say.

I hope to god that you are sleeping well,

I hope that someday you will ache the way I ache.

Someday you will ache the way I ache.

Someday you will ache the way I ache.

Не спати чи спати днями,

Ви б і не помітили.

Не міг допомогти тобі з твоїм болем,

Але завжди сподівався, що ти в безпеці.

Мені знадобилися години тихих телефонних дзвінків, щоб нарешті зрозуміти

Це лише тому, що ви дієте з найкращими намірами

Це не обов’язково означає, що ви не можете помилятися.

Я думав, що моє серце може стати нашим домом

Але все, про що ви думали — це клітка.

Молитися за сонце,

Під моїми ребрами ти сидів у тіні.

Ти була моєю пташечкою

І я вважав за потрібне підрізати тобі крила,

А потім образився на тебе через мене

Ви ніколи не вибирали співати.

Тож у домі запанувала тиша,

Під’їзди відлуніли зростаючим сумнівом

Що ми ніколи не впораємося 

Пекла, яке ми створили.

Мабуть, саме тому я ніколи не відчував себе як вдома,

Тому що ми лежали разом, але все ще були самі.

Відчайдушно прагнете чийогось тепла

Але не наш.

Ми завжди були вакантними, нічого більше;

Ми розмовляли, поки у нас не заболіло горло.

Наші серця лежали на підлозі спальні,

І одна була моя, але обидва твої.

Мені шкода, що я ніколи не знайшов слів, щоб сказати:

Я їх усе розжував на язик.

Але ваша недбалість зробила мене слабким.

Я ніколи не просив закохатися так молодим.

Я знаю, що пообіцяв більше не дзвонити,

Але мені ще є що сказати.

Сподіваюся, щоб ти добре спиш,

Я сподіваюся, що колись ти будеш боліти так, як я .

Колись ти будеш боліти так, як я болітиму.

Колись ти будеш боліти так, як я болітиму.