Della Mancanza - Calligram

Nè traccia nè solco ma pura mancanza

Come l’impunita, ostinata, avversione all’instabilità dei morti di stenti,

delle parole asciugate dal male, brucia, recidiva ed oscena, simulacro

dell’inesistenza, condannati alla forca di una vita di vuoto

Nell’eterno, ho ceduto il nome a dio

Guardo indietro, nel brusio che accompagna ogni mia velleità, deciso a svanire,

risoluto a non dire più nulla di umano: sparire in eterno dal mondo,

estinto per sempre nel buio

Dell’eterno, ho ceduto il nome a dio

Le piaghe che bruciano dentro chiamano altro strazio, religioso sconfinato

silenzio, tumulato ed estinto nel buio

Sotto il velo di questi sospiri, costruirò il mio inferno di niente

Io non ci sono, no, non esisto, sento dentro i miei pori, l’illusione

Ні сліду, ні борозни, а чиста нестача

Як безкарний, упертий, відраза до нестійкості мертвих від лиха,

слів, висушених злом, опіками, рецидивом і непристойністю, симулякр

небуття, приречений на шибеницю життя порожнечі

У вічності я дав ім’я богу

Я озираюся назад, у гудінні, яке супроводжує кожне моє бажання, рішуче зникнути,

вирішив не говорити нічого більш людського: назавжди зникнути зі світу,

назавжди вимерли в темряві

Вічному я дав ім’я богу

Рани, що горять всередині, викликають чергову агонію, безмежну релігійну

тиші, поховані й вимерлі в темряві

Під завісою цих зітхань я з нічого побудую своє пекло

Мене немає, ні, я не існую, я відчуваю ілюзію в порах