Buffy - Burnt By The Sun

This is ludicrous speed.

What’s here and now and intended to be clear to the

senses passes as a blur.

Obsession: desire, Desire: obsession.

I know the answer inside is fighting the

image of beauty and security.

I can hear it gnawing at my consciousness in the background.

Groveling,

unnerving, yet deaf to nonsensical ears.

I fear why I desire.

I understand how this all works and yet

I’m still fixated.

Saturday nights are just the start, a day or two into the week and I’m half way

back.

By the time

I get home I’m back there again.

I am completely aware and yet somehow I’m

forced to the margins.

Bench warming and there seems little chance of me getting out alive.

A person no more.

I watch and I watch.

Absurd recap.

A person no more and it feels so good it hurts.

I watch again.

Recapitulation.

Worn down.

This is not where I want to be.

Unfamiliar mirrors.

I wonder what has become of my life.

The gaps in our lives seem to be so easily replenished with the products of our

imagination, allowing ourselves

to believe that the touched-up digital images of perfection are real and set

the standard for beauty and truth within

ourselves.

But such things tend to leave a person more lonely than she was to start with as the

bombardment of these images through entertainment and advertisements remove us even more from the rawness of life.

Це смішна швидкість.

Що є тут і зараз і має бути зрозумілим для 

відчуття проходять як розмиття.

Одержимість: бажання, бажання: одержимість.

Я знаю, що відповідь всередині — боротьба з

образ краси та безпеки.

Я чую, як це гризе мою свідомість на тлі.

плавання,

хвилюючий, але глухий для безглуздих вух.

Я боюся, чому я бажаю.

Я розумію, як це все працює, і все ж

Я все ще зациклений.

Суботній вечір – це лише початок, день чи два тижня, а я вже на півдорозі

назад.

За часом

Я приходжу додому, я знову там.

Я повністю усвідомлюю, і все ж так чи інакше я це розумію

вимушені на маргінесті.

Потепління на лавці, і здається, що шансів вийти живим мало.

Людини більше немає.

Дивлюсь і дивлюся.

Абсурдний підсумок.

Людини більше немає, і вона почуває себе так добре, що боляче.

Я дивлюся знову.

Рекапітуляція.

Зношені.

Це не те місце, де я хочу бути.

Незнайомі дзеркала.

Цікаво, що сталося з моїм життям.

Здається, що прогалини в нашому житті так легко заповнюються продуктами

уяви, дозволяючи собі

вірити, що підправлені цифрові зображення досконалості реальні та встановлені

еталон краси та правди всередині

ми самі.

Але такі речі, як правило, залишають людину більш самотньою, ніж вона мала спочатку

бомбардування цих зображень за допомогою розваг і реклами ще більше віддаляє нас від суворості життя.