So Long Sweet Misery - Brett Dennen

So Long, my misery

I don’t need you

you’ve only caused me grief

forgive me if I fall asleep

I haven’t slept in centuries

Daylight lives like a burden for me

so I escape

sent it strewn about the street

beyond the ruins of my ancestry

far past the pages of my disbelief

I rose from my moat

like a ghost from a grave

sunken in the salty eyes of the wandering displaced

I was heading through the mist across the golden gate

all of my rebellions fall into the fog of fate

So long my misery

I don’t need you

you’ve only caused me grief

forgive me if I fall asleep

I haven’t slept in centuries

Spring time came again

and Icarus fell

I flew past the numb lipped nuns who’ll never tell

the secrets of the sailors and their 7 year spell

I will not fall, nor will my wings ever melt

if I could I would wash all these wounds away

I would surround your room with a sense of mental grace

I would paint your portrait over everything mundane

more colorful than Easter Sunday

so long my misery

I don’t need you

you’ve only caused me grief

forgive me if I fall asleep

I haven’t slept in centuries

put me on a boat

leave my inhibitions at bay

my mind is spilling

but I haven’t much to say

I was running through the canyons

pulse the echoes of your name

you were laughing at me like

the sun laughs at a flame

put me on a page in a book of beginnings

let me scroll me through old volumes of ancient teachings

let me reveal in all of these forgotten feelings

lay me with the wretched in the arms of my queen

so long sweet misery

I don’t need you

you’ve only caused me grief

forgive me if I fall asleep

I haven’t slept in centuries

no I haven’t slept in centuries

I haven’t slept in centuries

До довгого часу, моє нещастя

ти мені не потрібен

ти завдав мені лише горя

вибачте, якщо я засну

Я не спав століттями

Денне світло живе для мене як тягар

тому я втікаю

надіслав розкиданий по вулиці

за руїнами мого предка

далеко позаду сторінок мого невіри

Я підвівся зі свого рову

як привид із могили

занурений у солоних очах мандрівних переселенців

Я прямував крізь туман через золоті ворота

усі мої повстання потрапляють у туман долі

Поки мої нещастя

ти мені не потрібен

ти завдав мені лише горя

вибачте, якщо я засну

Я не спав століттями

Знову прийшла весна

і Ікар впав

Я пролітав повз онімілих монахинь, які ніколи не розкажуть

секрети моряків і їх 7-річне заклинання

Я не впаду, і мої крила ніколи не розтануть

якби я міг, я б змив усі ці рани

Я оточив би вашу кімнату відчуттям душевної витонченості

Я намалював би твій портрет поверх усього буденного

барвистішим за Великодню неділю

так довго моє нещастя

ти мені не потрібен

ти завдав мені лише горя

вибачте, якщо я засну

Я не спав століттями

посадіть мене на човен

залиште мої заборони

мій розум розливається

але мені не багато що сказати

Я біг через каньйони

пульсуйте відлуння свого імені

ти сміявся наді мною

сонце сміється з полум’я

помістіть мене на сторінку книги початків

дозвольте мені прокрутити старі томи стародавніх вчень

дозвольте мені розкрити в усі ці забуті почуття

поклади мене з нещасним на руки моєї королеви

так довго солодке нещастя

ти мені не потрібен

ти завдав мені лише горя

вибачте, якщо я засну

Я не спав століттями

ні я не спав століттями

Я не спав століттями