Безумный художник - Бостонское чаепитие

Безвестный художник решил написать

Бессмертную вещь

И показать

всем людям

Божественную красоту.

Вечером поздним заперся он

В бедной каморке, а за окном

Ветер выл и безумствовал дождь.

Всю ночь он творил, не жалея холста,

Идея была светла и чиста —

На холсте он решил отразить всю гармонию мира.

Гор красоту и прелесть равнин,

Человеческих лиц и светлых картин,

Детей, играющих в солнечном свете.

Запахи трав и шелест листвы, ангелов лики, Эдема сады,

Святую любовь, что существует на свете.

Под утро художник в бессилье упал,

Как будто всю ночь

Был мертвецки он пьян,

А губы его прошептали, бледнея: «Я гений!»

Когда же в комнате стало светло

И люди когда отыскали его,

Все замерли перед холстом с выражением страха.

Ужасные толпы людей без глазниц,

Безумных калек, перекошенных лиц

Смотрели с холста, извиваясь в агонии дикой.

Кровавые руки, море огня,

Груды костей умерщвленных детей…

Там правила смерть, ухмыляясь и радуясь крикам.

Художник лежал, не видя утра, никто не знал,

Что с ним было вчера,

Когда ветер выл за окном и безумствовал дождь…

Невідомий художник вирішив написати

Безсмертну річ

І показати

усім людям

Божественну красу.

Увечері пізно замкнувся він

У бідній комірчині, а за вікном

Вітер вив і шалений дощ.

Усю ніч він творив, не шкодуючи полотна,

Ідея була світла і чиста

На полотні він вирішив відобразити всю гармонію світу.

Гор красу і принадність рівнин,

Людських осіб і світлих картин,

Дітей, що грають у сонячному світлі.

Запахи трав і шелест листя, ангелів лики, Едему сади,

Святе кохання, що існує на світі.

Під ранок митець у безсилля впав,

Ніби всю ніч

Був мертвий він п'яний,

А губи його прошепотіли, блідаючи: «Я геній!»

Коли ж в кімнаті стало ясно

І люди коли відшукали його,

Усі завмерли перед полотном із виразом страху.

Жахливі натовпи людей без очних ямок,

Божевільних калік, перекошених осіб

Дивилися з полотна, звиваючись в агонії дикої.

Криваві руки, море вогню,

Груди кісток умертвлених дітей…

Там правила смерть, посміхаючись і радіючи крикам.

Художник лежав, не бачачи ранку, ніхто не знав,

Що з ним було вчора,

Коли вітер вив за вікном і божеволів дощ…