Joey - Bob Dylan

Born in Red Hook, Brooklyn, in the year of who knows when

Opened up his eyes to the tune of an accordion

Always on the outside of whatever side there was

When they asked him why it had to be that way, «Well,» he answered

«Just because»

Larry was the oldest, Joey was next to last

They called Joe «Crazy,» the baby they called «Kid Blast»

Some say they lived off gambling and runnin' numbers too

It always seemed they got caught between the mob and the men in blue

Joey, Joey

King of the streets, child of clay

Joey, Joey

What made them want to come and blow you away?

There was talk they killed their rivals, but the truth was far from that

No one ever knew for sure where they were really at

When they tried to strangle Larry, Joey almost hit the roof

He went out that night to seek revenge, thinking he was bulletproof

The war broke out at the break of dawn, it emptied out the streets

Joey and his brothers suffered terrible defeats

Till they ventured out behind the lines and took five prisoners

They stashed them away in a basement, called them amateurs

The hostages were trembling when they heard a man exclaim

«Let's blow this place to kingdom come, let Con Edison take the blame»

But Joey stepped up, and he raised his hands, said, «We're not those kind of men

It’s peace and quiet that we need to go back to work again»

The police department hounded him, they called him Mr. Smith

They got him on conspiracy, they were never sure who with

«What time is it?»

said the judge to Joey when they met

«Five to ten,» said Joey.

The judge says, «That's exactly what you get»

He did ten years in Attica, reading Nietzsche and Wilhelm Reich

They threw him in the hole one time for trying to stop a strike

His closest friends were black men because they seemed to understand

What it’s like to be in society with a shackle on your hand

When they let him out in '71 he’d lost a little weight

But he dressed like Jimmy Cagney and I swear he did look great

He tried to find the way back into the life he left behind

To the boss he said, «I have returned and now I want what’s mine»

It was true that in his later years he would not carry a gun

«I'm around too many children,» he’d say, «they should never know of one»

Yet he walked right into the clubhouse of his lifelong deadly foe

Emptied out the register, said, «Tell them it was Crazy Joe»

One day they blew him down in a clam bar in New York

He could see it coming through the door as he lifted up his fork

He pushed the table over to protect his family

Then he staggered out into the streets of Little Italy

Sister Jacqueline and Carmela and mother Mary all did weep

I heard his best friend Frankie say, «He is not dead, he’s just asleep»

Then I saw the old man’s limousine head back towards the grave

I guess he had to say one last goodbye to the son that he could not save

The sun turned cold over President Street and the town of Brooklyn mourned

They said a mass in the old church near the house where he was born

And someday if God’s in heaven overlooking His preserve

I know the men that shot him down will get what they deserve

Народився в Ред-Хуку, Бруклін, у рік хто знає коли

Відкрив очі на мелодію акордеона

Завжди з будь-якої сторони

Коли вони запитали його, чому так мало бути, він відповів: «Ну що ж».

"Лише тому що"

Ларрі був найстаршим, Джоуї був передостаннім

Вони назвали Джо «Божевільним», дитину, яку вони назвали «Kid Blast»

Деякі кажуть, що вони також жили за рахунок азартних ігор і рахунків

Завжди здавалося, що вони потрапили між натовпом і людьми в синьому

Джой, Джой

Цар вулиць, дитя глини

Джой, Джой

Що змусило їх прийти і вразити вас?

Говорили, що вони вбили своїх суперників, але правда була далека від цього

Ніхто ніколи не знав напевно, де вони насправді

Коли вони спробували задушити Ларрі, Джо ледь не вдарився об дах

Тієї ночі він вийшов помститися, думаючи, що не куленепробивний

Війна почалася на світанку, вона спустошила вулиці

Джо і його брати зазнали жахливих поразок

Поки вони не вийшли за тил і не взяли п’ятьох полонених

Вони сховали їх у підвалі, назвали аматорами

Заручники тремтіли, коли почули вигук чоловіка

«Давайте зруйнуємо це місце, щоб царство прийшло, нехай Кон Едісон візьме на себе провину»

Але Джоуї піднявся, підняв руки й сказав: «Ми не такі люди

Тиша і спокій, нам потрібно повернутись до роботи»

Поліцейські переслідували його, називали містером Смітом

Вони залучили його за змову, вони ніколи не були впевнені, з ким

"Котра година?"

— сказав суддя Джоі, коли вони зустрілися

— П’ять до десятої, — сказав Джоуї.

Суддя каже: «Це саме те, що ви отримуєте»

Він провів десять років в Аттиці, читаючи Ніцше та Вільгельма Райха

Одного разу вони кинули його в яму за спробу зупинити удар

Його найближчими друзями були чорношкірі чоловіки, тому що вони, здавалося, розуміли

Як це бути у суспільстві з кайданами на руці

Коли його випустили в 71 році, він трохи схуд

Але він одягався, як Джиммі Кеґні, і я присягаюся, він виглядав чудово

Він намагався віднайти дорогу назад у життя, яке залишив

Босу він сказав: «Я повернувся і тепер я хочу те, що моє»

Це була правда, що в останні роки він не носив пістолет

«У мене дуже багато дітей, — казав він, — вони ніколи не повинні знати про жодного»

Проте він зайшов прямо до клубу свого довічного смертоносного ворога

Очистив реєстр, сказав: «Скажіть їм, що це був Божевільний Джо»

Одного разу вони підірвали його в барі з молюсками в Нью-Йорку

Він бачив, як виходить крізь двері, піднявши вилку

Він пересунув стіл, захищаючи свою родину

Потім він вийшов на вулиці Маленької Італії

Сестра Жаклін, Кармела і мати Марія плакали

Я чув, як його найкращий друг Френкі сказав: «Він не помер, він просто спить»

Потім я бачив голову лімузина старого назад до могили

Мабуть, йому довелося востаннє попрощатися з сином, якого він не зміг врятувати

Сонце похолодало над Президент-стріт, і місто Бруклін оплакало

Вони відслужили месу в старій церкві біля будинку, де він народився

І коли-небудь, якщо Бог на небесах буде дивитися на Свою заповідь

Я знаю, що люди, які його збили, отримають те, на що заслуговують