Epitome XIV - Blut Aus Nord

In a glittering halo of lights defying reason, the magnificent dome of a black

Temple looms over souls

In the cradle of God they let themselves be reborn, to contemplate without

keeping anything, to hope or to expect

There was nothing left of these centuries that bent the body, extinguished the

life, denied the pure existence and its principle

Alone a profound echo answered the origins and magnified with each new

breakthrough of the silence

Time no longer pounding, nothing had been, nothing would ever be

It’s architecture of monumental fantasy, it is false comfort in of itself

In a halo of brilliant darkness, they merged with the sublime moment,

the Great Evil that all life awaits

They saw their improvised work collapse on itself then serenely forgot it

without wondering about what follows

They sank within the ephemeral, supreme, delicious, alcove sanctuary of the

immortals

That which was is no longer, that which will be is not, and the chaos fell

silent

And the chaos fell silent

У виблискуючим ореолі вогнів, що кидають виклик розуму, чудовий купол чорного

Храм висить над душами

У колисці Бога вони дозволили собі відродитися, щоб споглядати зовні

зберігати що-небудь, надіятися чи очікувати

Від цих століть не залишилося нічого, що згинало тіло, гасило

життя, заперечував чисте існування і його принцип

Одне глибоке відлуння відповідало витокам і збільшувалося з кожним новим

прорив тиші

Час більше не мчить, нічого не було і ніколи не буде

Це архітектура монументальної фантазії, це фальшивий комфорт сам по собі

В ореолі блискучої темряви вони злилися з піднесеною митьою,

Велике Зло, якого чекає все життя

Вони бачили, як їх імпровізована робота згортається на саме себе, а потім спокійно забули про це

не замислюючись про те, що далі

Вони потонули в ефемерному, найвищому, смачному, альковному святилищі 

безсмертні

Того, що було, більше немає, того, що буде, немає, і хаос впав

мовчазний

І хаос замовк