Hielo - Blon

Letra de ''Hielo''

Hoy está gritando mi silencio

Ansioso por vestir otro comienzo

Los dedos que pintaban mi lienzo

Se tornaron manchas ocres dibujando menosprecio

Y por más que me avergüenzo

Si te pienso me castigo

Si te sueño me sentencio

La culpa es tuya por haberme puesto precio

La culpa es mía por subirme inconsciente al trapecio

Fuimos mártires de la impaciencia

Te llamabas luz, hoy te apellidas ausencia

Siempre fuiste tan discreta

Que no hiciste ruido ni al meter mi vida en tu maleta

Eras una forma de existencia

Camino, llegada, destino, esencia

Yo que me creía tan poeta

El viento movió tu melena y reescribió las letras

Dejaste huérfano a mi pecho

Mis manos se preguntan que cuanto median tus piernas

Ahora cuando ando hacia el lecho

Hay un camino de flores mustias que me lo recuerdan

¿Por qué te llamo en la lejanía?

Si el eco devuelve tu nombre con melancolía

Cuando abro la nevera que ironía

Hay dos cervezas, una está llena y la otra vacía

Sé vivir, porque sé pensar

Pero el raciocinio es un perro sin bozal

Cuando anhelo tus labios repito sin cesar

Que Judas también sabía besar

La última cena fue triste

Aliñaste tus excusas, pero no me comiste

Ahora pienso en cuando me quisiste

Y le rezo a las palabras que algún día me dijiste

No sé si valió la pena

El quedarme aletargado con tu canto de sirena

Hoy soy culpable de mis problemas

Si navego a la deriva en otra melodía eterna

Tus dedos eran escala

Y convertiste mis hombros en pentagrama

Cualquier virtuoso que te toca exclama

Que tu cintura es la más bella sinfonía escuchada

La luz ya perdió su brillo

Te arrancaste la corona y derrumbaste el castillo

Aún te veo desnuda por el pasillo

Y mirar para otro lado no me resulta sencillo

Caminé cegado hasta las rocas

Y la sal me recordó que existían otras bocas

Aunque un ser en soñador nunca admite su derrota

Si las riendas son firmes el tiempo no se desboca

Sirveme otro whisky con hielo

Pues mis dedos abrasados ya no guiarán su vuelo

Pues esta voz desgarrada ya no sabe a terciopelo

Pues estos ojos lustrosos ya no son puertas al cielo

Marioneta con la rabia contenida

Pero con la esperanza del que sabe que aún respira

No sé convivir con está herida

Un adiós es para siempre, un hasta luego es mentira

Лірика "Лід".

Сьогодні моя тиша кричить

Бажання носити новий початок

Пальці, що малювали моє полотно

Вони перетворювалися на вохристі плями, викликаючи презирство

І як мені соромно

Якщо я думаю про тебе, я караю себе

Якщо я мрію про тебе, я засуджую себе

Це ти винен, що поставив мені ціну

Я винен, що непритомний заліз на трапецію

Ми були мучениками нетерпіння

Тебе звали світлом, сьогодні твоє прізвище відсутність

ти завжди був таким стриманим

Щоб ти не шумів, навіть коли клав моє життя у свою валізу

Ви були формою існування

Шлях, прибуття, призначення, суть

Я, який вважав себе таким поетом

Вітер ворухнув твою гриву і переписав текст

Ти залишив мою скриню сиротою

Моїм рукам цікаво, які у тебе довгі ноги

Тепер, коли я йду до ліжка

Є стежка з зів’ялих квітів, які нагадують мені про це

Чому я кличу тебе вдалину?

Якщо луна повертає твоє ім'я з меланхолією

Коли я відкриваю холодильник, яка іронія

Є два пива, одне повне, інше порожнє

Я вмію жити, бо вмію думати

Але розум - собака без намордника

Коли я прагну твоїх губ, я повторюю без кінця

Той Юда теж умів цілуватися

остання вечеря була сумною

Ти приправив свої виправдання, але ти не з'їв мене

Тепер я думаю про те, коли ти мене любив

І я молюся до слів, які одного дня ти сказав мені

Не знаю, чи варто було

Бути млявим під пісню сирени

Сьогодні я винен у своїх проблемах

Якщо я занурюся в іншу вічну мелодію

твої пальці були лускою

І ти перетворив мої плечі на пентаграму

Будь-який віртуоз, який торкається вас, вигукує

Що твоя талія - ​​це найкрасивіша симфонія з почутих

Світло вже втратило свій блиск

Ви зірвали корону і зруйнували замок

Я все ще бачу тебе голою в коридорі

І дивитися в інший бік мені нелегко

Я йшов наосліп до скель

І сіль нагадала мені, що були й інші роти

Хоча істота, яка мріє, ніколи не визнає поразки

Якщо віжки міцні, час не біжить

налий мені ще віскі на каменях

Бо мої обпалені пальці вже не керуватимуть своїм польотом

Що ж, цей рваний голос уже не на оксамитовий смак

Бо ці блискучі очі більше не є воротами до раю

Лялька зі стриманою люттю

Але з надією того, хто знає, що він ще дихає

Я не знаю, як жити з цією раною

Прощання назавжди, побачення пізніше - брехня