Пугачиха - Big Black Boots

Как и для тебя, мне была весна с осенью

Когда небо над тобой серое с просинью

И вдруг — луч света, как глоток лета

Потолок неба, определённо не определяемая веха

Этого века, где нет человека

Которому было бы прямо

Велено цельными ценами ценить добро и зло

Я бы, яда не буду я, небо будоражить буду

Я буду гнать лабуду и на беду себе добуду

Я беду, я бегу неуклюже по лужам

И в стужу мёрзну заслуженно на бегу

Буду… я…

А знал, что в этом месте

Нет простора для стихов и песен

Что когда был весел, значит был мне мир тесен

Но, видимо, не видно за жизнью обыденной обиды

На моём лице печати, не досказаны в печали

На причале чаял, что смоет отчаяние

Чай, чуял, чай, дул на чай и думал о начале вначале

Иду не слышу мыслей, и страх мой мысленно чистый,

А в окнах лучистый свет игристый танцует быстро

И полон мир гранями, и полон заранее

В твоих глазах признание мне в наказание

Перед собранием стою на холоде, молоден

Не надо ли аду?

На льду, надули на дали,

А медали даже медью не дали

Как и для тебя, мне была весна с осенью

Когда небо над тобой серое с просинью

И вдруг — луч света, как глоток лета

Потолок неба, там где я не был, там так было всегда

Рядом со счастьем бродит беда

Так было в мире всегда

Так будет в мире всегда

За безмятежным летом

Осень приходит следом

Рядом со счастьем бродит беда

…Или ещё одна мудрость абхазская: «Если на небе гремит гром и сияет молния,

значит скоро пойдёт дождь»

Як і для тебе, мені була весна з восени

Коли небо над тобою сіре з просинню

І раптом — промінь світла, як ковток літа

Стеля неба, безумовно невизначена віха

Цього століття, де немає людини

Якому було би прямо

Велено цільними цінами цінувати добро і зло

Я би, отрути не буду я, небо розбурхувати буду

Я буду гнати лабуду і на біду собі добуду

Я біду, я біжу незграбно по калюжах

І в стужу мерзну заслужено на бігу

Буду… я…

А знав, що в цьому місці

Немає простору для віршів і пісень

Що коли був веселий, значить був мені світ тісний

Але, мабуть, не видно за життям повсякденної образи

На моєму обличчі друку, не доведені в печалі

На причалі сподівався, що змиє розпач

Чай, чув, чай, дув на чай і думав про спочатку спочатку

Іду не чую думок, і страх мій подумки чистий,

А в вікнах променисте світло ігристе танцює швидко

І повний світ гранями, і повний заздалегідь

У твоїх очах визнання мені в покарання

Перед зборами стою на холоді, молодий

Чи не треба пеклу?

На льду, надули на дали,

А медалі навіть міддю не дали

Як і для тебе, мені була весна з восени

Коли небо над тобою сіре з просинню

І раптом — промінь світла, як ковток літа

Стеля неба, там де я не був, там так було завжди

Поряд зі щастям бродить біда

Так було в світі завжди

Так буде в світі завжди

За безтурботним літом

Осінь приходить слідом

Поряд зі щастям бродить біда

…Або ще одна мудрість абхазька: «Якщо на небі гримить грім і сяє блискавка,

значить незабаром піде дощ»