The Ultimate Sacrifice - Ben Folds Five

I’m standing before my old high school.

It’s been 10 yrs since I touched the door.

But to heal the old pain we must face it again

so I’ll walk down that hallway once more.

I have come to this 10 yr reunion for my heart is still pris’ner of war.

'n if I find it’s alright we’re escaping tonight.

That’s what I came back here for.

Won’t you please waltz with me?

I feel like I’m just like I used to be my heart is locked up here so quietly

believing that you hold the key.

Won’t you please waltz me free?

The turns of our steps are untangling me,

free from some dragged around memory

and the rusty old remnants of fear.

And after 10 years,

I’m melting the shackles with tears.

I’m as nervous as if its still high school.

You’re happily married I know.

But it’s not just this dance that I’m asking you for.

I’m asking you ten years ago.

Remember I wrote in your yearbook?

Could you please waste some time on me?

There’s just a few things I must tell you,

but that’s as brave as I could be.

Won’t you please waltz with me?

I feel like I’m just like I used to be my heart is locked up here so quietly

believing that you hold the key.

Won’t you please waltz me free?

The turns of our steps are untangling me,

free from some dragged around memory

and the rusty old remnants of fear.

And after 10 years,

I’m melting the shackles with tears.

Я стою перед своєю старою школою.

Минуло 10 років, відколи я торкнувся дверей.

Але щоб вилікувати старий біль, ми повинні зіткнутися з ним знову

тож я ще раз піду тим коридором.

Я прийшов на цю 10-річну зустріч, бо моє серце все ще перебуває в полоні.

І якщо я знаю, що все гаразд, ми втечемо сьогодні ввечері.

Ось заради чого я повернувся сюди.

Чи не поробиш ти зі мною вальс?

Я відчуваю, що я такий, як колись моє серце замкнуто тут так тихенько

вірити, що ти тримаєш ключ.

Чи не будете ви, будь ласка, вальсувати мені безкоштовно?

Повороти наших кроків розплутують мене,

звільнити від деякої затягненої пам'яті

і старі іржаві залишки страху.

І через 10 років,

Розтоплюю кайдани сльозами.

Я так нервую, наче це ще середня школа.

Ви щасливо одружені, я знаю.

Але я прошу вас не тільки про цей танець.

Я вас питаю десять років тому.

Пам’ятаєте, я написав у вашому щорічнику?

Не могли б ви витратити час на мене?

Я маю сказати вам лише кілька речей,

але це настільки сміливо, як я міг би бути.

Чи не поробиш ти зі мною вальс?

Я відчуваю, що я такий, як колись моє серце замкнуто тут так тихенько

вірити, що ти тримаєш ключ.

Чи не будете ви, будь ласка, вальсувати мені безкоштовно?

Повороти наших кроків розплутують мене,

звільнити від деякої затягненої пам'яті

і старі іржаві залишки страху.

І через 10 років,

Розтоплюю кайдани сльозами.