Departure - Bauhaus

He was in his room, half awake, half asleep

The walls of the room seem to alter angles

Elongating and shrinking alternately

Then twisting around completely so that he was on the opposite side of the room

A trick of the light and too much caffeine, he thought

Then came a knock on the door

And this sound was the same dark-brown tone as the wood of which the door was

made

At first, he thought he’d imagined it

Because it would not have been out of place with the other strange

hallucinatory events of that night

But then it came again

Only heavier this time

With a sense of real urgency

So pulling himself up

And stepping through pools of moonlight and shadow

He made his bleary way across the room towards the door

And slowly, apprehensively, raised the latch

The latch became a fingertip, touching his own

Energy sapping as a new form, transversing the edge of his emotions

His power became his agony, his power knew no bounds

Whereas before, his peace withstood the vastness

His prerogative became an endless force of the all impossible

His final soul is flying with contempt only

Even the legendary glance backward to meet with eternity’s stone in peace or

save his already destroyed

You cannot share, the temperature is rising

The ghost and monkeys make a choice

This…

This…

He tried to will himself back to bed

He wanted desperately to feel the reassuring crisp, white sheets once taken for

granted

To be back home, safe as houses, protected by walls covered in familiar patterns

But even wallpaper had become sinister to him

He remembered staring into the paisley print and seeing a repetition of skulls

At night he would listen to the click of heels on the concrete outside

And try to imagine the facial features of the unseen figure

He would always see his own face

And another realization of this prophecy rang terrible and true

For at this moment, it was indeed, his own feet that filled the shoes

Shoes that no man would want to wear

Into the hills then to search for another searcher’s closely held goals

Into the forest under the billowing leaves

Under the dreadful birds, the singing soil, the decrepid babies,

the unhappy new loves

The preaching alphabutics, the long-lost lovers never to find the safety of

their mothers

In fact, all the guilty clouds he will move into a playground

A sense of moonlight and shadow

All the stars touch to the cold molten sunflower, fly to his middle eye

The wallpaper had sinister tones

Alas, white cold

Alas, rainbow’s middle infinity’s destination

All life’s drums drink from bottles and visioins are blinded

Він був у своїй кімнаті, напівпрокинувся, напівсон

Здається, що стіни кімнати змінюють ракурси

По черзі подовжується і звужується

Потім повністю розвернувся, щоб він опинився на протилежному боці кімнати

«Вихід зі світлом і занадто великою кількістю кофеїну», — подумав він

Потім у двері постукали

І цей звук був таким же темно-коричневим тоном, як дерево, з якого були двері

зроблено

Спочатку він подумав, що уявляв це

Тому що це не було б недоречним із іншим дивним

галюцинаторні події тієї ночі

Але потім прийшло знову

Цього разу лише важче

З відчуттям справжньої невідкладності

Тому підтягується

І ступаючи крізь басейни місячного світла й тіні

Він похмуро пройшов через кімнату до дверей

І повільно, з острахом підняв клямку

Засув став кінчиком пальця, торкаючись його власного

Вичерпання енергії як нова форма, що перетинає межі його емоцій

Його сила стала його агонією, його сила не знала меж

Тоді як раніше його спокій витримував простори

Його прерогатива стала нескінченною силою всього неможливого

Його остання душа летить лише з презирством

Навіть легендарний погляд назад, щоб зустрітися з каменем вічності в мирі або

зберегти його вже знищений

Ви не можете поділитися, температура підвищується

Привид і мавпи роблять вибір

Це…

Це…

Він намагався повернутись у ліжко

Він відчайдушно хотів відчути заспокійливі хрусткі, білі простирадла, яких колись брали за

надано

Щоб повернутися додому, безпечно, як будинки, захищені стінами, покритими знайомими візерунками

Але навіть шпалери стали для нього зловісними

Він пригадав, як дивився на принт пейслі й бачив повторення черепа

Вночі він слухав клацання підборів по бетону надворі

І спробуйте уявити риси обличчя невидимої фігури

Він завжди бачить своє власне обличчя

І ще одне усвідомлення цього пророцтва було жахливим і правдивим

Бо в цей момент його власні ноги заповнили взуття

Взуття, яке жоден чоловік не хотів би носити

Потім у пагорби, щоб шукати цілі іншого шукача

У ліс під хвилястим листям

Під жахливими птахами, співаючим ґрунтом, дряхлими немовлятами,

нещасливі нові кохання

Проповідуючи алфавіти, давно втрачені коханці, які ніколи не знайдуть безпеку

їх матері

Насправді всі винні хмари він перенесе на дитячий майданчик

Відчуття місячного світла й тіні

Усі зорі торкаються до холодного розплавленого соняшника, летять до його середнього ока

Шпалери мали зловісні тони

На жаль, білий холод

На жаль, місце призначення веселки в середній нескінченності

Усі барабани життя п’ють із пляшок, а бачення засліплені