Ya No Duele - Bajofondo, Fernando Santullo

Bajo a tomar un café, tropiezo casi caigo y siento que,

por un momento pierdo la fé.

Me consuelo pensando que ya no muerdo el anzuelo,

levanto el alma del suelo, prendo un pucho, y salgo de este sucucho.

Llevo en la mano el cigarro y pienso «otro crack con pies de barro».

Mejor jugar de callado y nunca treparse al carro,

ando emperrado en encontrar el tiempo perdido, en lamentos apretados,

en penales casi siempre mal pateados.

Laburo por chirolas, no quiero seguir y decido salir de la cola.

Y aunque el lobo no puede, y aunque las gambas casi no quieren,

doy una vuelta a ver si todavía llueve.

Ya no duele el corazón y esta noche ya no sopla el viento del dolor

Ya no duele el corazón y es un amargo bandoneón lo que amaga en mi canción

El vidrio que me mira, la gente que dobla la esquina, la bocanada casi me tira

y la rambla, que sigue vacía.

Suelo mojado, el tránsito encajonado

(como un perro que ladra encerrado en una trampa desconocida)

La lluvia que salpica la memoria enrojecida por la nostalgia,

como lágrimas partidas, como lágrimas perdidas

Tiempo mejor, cielo de miel, ahora que sale el sol… y empieza a calentar la piel.

Ya no duele el corazón y esta noche ya no sopla el viento del dolor

Ya no duele el corazón y es un amargo bandoneón lo que amaga en mi canción

Bronco tosarrón de tanto fumar, ganas de empezar a caminar

y dejar de pensar en flores que se queman de frío, en un sucio jarrón vacío

en un Río de Plata marrón que ahora miro sin apuro.

Chiflo bajo, me pateo el hormigón

mientras pienso, calentón, que me rajo del laburo y que me rajó con razón.

Ya no duele el corazón y esta noche ya no sopla el viento del dolor

Ya no duele el corazón y es un amargo bandoneón lo que amaga en mi canción

Я спускаюся випити кави, спотикаюся, ледь не падаю і відчуваю, що,

На мить я втрачаю віру.

Я втішаю себе, думаючи, що я більше не ловлю наживку,

Піднімаю з землі душу, запалюю горщик і вибираюся з цієї халепи.

Я ношу сигарету в руці і думаю «ще одна тріщина глиняними ніжками».

Краще грати тихо і ніколи не стрибати на підніжку,

Я сповнений рішучості знайти втрачений час у тяжкому жалі,

у пенальті майже завжди погано б'ють.

Я працюю на chirolas, не хочу продовжувати і вирішую вийти з черги.

І хоч вовк не може, і хоч креветки навряд чи хочуть,

Я ходжу, щоб подивитися, чи йде дощ.

Серце вже не болить і сьогодні ввечері вітер болю вже не дме

Серце більше не болить, і це гіркий бандонеон, який фінтує в моїй пісні

Скло дивиться на мене, люди повертають за ріг, затяжка ледь не збиває мене

і бульвар, який досі порожній.

Мокра підлога, коробковий рух

(як гавкаючий собака, замкнений у невідомій пастці)

Дощ, що бризкає пам'ять, почервонілу ностальгією,

як розбиті сльози, як втрачені сльози

Краща погода, медове небо, зараз, коли сонце зійшло... і воно починає прогрівати шкіру.

Серце вже не болить і сьогодні ввечері вітер болю вже не дме

Серце більше не болить, і це гіркий бандонеон, який фінтує в моїй пісні

Бронко закашлявся від такого куріння, хотів йти

і перестань думати про квіти, що горять від холоду, у брудній порожній вазі

у річці коричневого срібла, на яку я тепер неквапливо дивлюся.

Чифло низько, я б'ю бетон

поки я думаю, роговий, що я кидаю роботу і що я правильно кидаю.

Серце вже не болить і сьогодні ввечері вітер болю вже не дме

Серце більше не болить, і це гіркий бандонеон, який фінтує в моїй пісні