Anlatmalıymış Meğer - Ayna

Dün gece seni gördüm yine

Bembayaz bir yağmur içinde

Bir rüya değil sanki

Gülüyordun gözlerime

Herdamla bir keder

Gözlerimde yaş oldun

Yetti bundan fazlası ölüm

Gelme artık gecelerime

O günlerden bir rüzgar eser

ümitlerim seni terkeder

Senden o bakışları gizler

Kapkaranlık bir keder

Hayatta paylaşmaya değer

Bildiğin bir sır varsa eğer

Haykırıp dağlara taşlara

Anlatmalıymış meğer

...

Dün gece seni gördüm yine

Bembayaz bir yağmur içinde

Bir rüya değil sanki

Gülüyordun gözlerime

Herdamla bir keder

Gözlerimde yaş oldun

Yetti bundan fazlası ölüm

Gelme artık gecelerime

O günlerden bir rüzgar eser

ümitlerim seni terkeder

Senden o bakışları gizler

Kapkaranlık bir keder

Hayatta paylaşmaya değer

Bildiğin bir sır varsa eğer

Haykırıp dağlara taşlara

Anlatmalıymış meğer

...

Artık çıkmıyorum istiklale

Sabah Fatma hanım uyandırıyor.

Helva, ekmek, çay bana onlar bakıyor.

Odanın hali perişan, ben perişan kimse yok işime karışan.

Ara sıra balkona çıkıyorum.

Fesleğenler kuruduğunda ocaktı.

Ben baharı bekliyorum.

Ne olduğunu bilmediğim bir umudum var hala.

Gözüm şişelere takılıyor.

Becerebilseydim ne ala.

Bu günlerde böyleyim ben.

Yas denen şiirdeyim.

Bir köşede gülüşün var, sırtımda kanlı bıçağın.

Hiç bir zaman duymayacağın, duysan da anlamayacağın

Bir çığlıkta sana birikiyorum...

Я знову побачив тебе минулої ночі

У сильний дощ

Це не схоже на сон

Ти сміявся мені в очі

Це завжди горе

Ти сльози в моїх очах

смерті більш ніж достатньо

Не приходи більше на мої вечори

З тих днів віє вітер

мої надії залишають тебе

ховає від тебе ці очі

Темне горе

Варто поділитися в житті

Якщо є секрет, ти знаєш

Крикни до гір і каміння

Треба було сказати

...

Я знову побачив тебе минулої ночі

У сильний дощ

Це не схоже на сон

Ти сміявся мені в очі

Це завжди горе

Ти сльози в моїх очах

смерті більш ніж достатньо

Не приходи більше на мої вечори

З тих днів віє вітер

мої надії залишають тебе

ховає від тебе ці очі

Темне горе

Варто поділитися в житті

Якщо є секрет, ти знаєш

Крикни до гір і каміння

Треба було сказати

...

Я більше не виходжу

Фатьма прокидається вранці.

Халва, хліб, чай, про мене піклуються.

Стан кімнати жалюгідний, я жалюгідний, мені ніхто не заважає працювати.

Час від часу виходжу на балкон.

Коли базилік висох, він стояв на плиті.

Чекаю весни.

У мене все ще є надія, що я не знаю, що це таке.

Мої очі прикуті до пляшок.

Що якби я міг.

Ось такий я в ці дні.

Я у вірші під назвою «Скорба».

У тебе твоя посмішка в кутку, твій закривавлений ніж на моїй спині.

Ніколи не почуєш, ніколи не зрозумієш

Я збираю для тебе в один крик...