Actus Primus - AWE

t’s at the most crucial moment when answers to great questions need not be

debated, but acted.

Should a golem that discovers its own nature end itself in despair,

or re-assume its role in resignation?

We now see, the virtuous ape attempting to adopt the role of the Creator.

But what good of is God deprived of omnipotence and immortality?

How confident is a supreme Judge, looking through a lens of myopia?

To embrace Chaos and feed out of doubt…

The curse which is placed upon humanity, is rather not the wrong at its heart,

But the prisons imposed by causality, the deception of autonomy,

The despair of inadequacy.

Incurvatus in se.

Woe to you, strayed sheep!

Still directionless in spite of your consummations.

For it is not the ultimate void which is the most monstrous of destinies,

but a small light…

That is yourself, surrounded by a universe of darkest malice,

The fear of transfiguration, a nescient creature tearing its own flesh.

What is the true essence of human desire, but a hopeless conflict with the

inescapable?

A consciousness that has so gracefully elevated from dust to spirit,

should accept no reconciliation,

But voraciously consume what only deserves to be experienced, not fathomed or

figured.

For the young soul, fixated through illuminating ordeals on Ideals of

Absoluteness

An inquisitive gaze unmasks all mortal affirmations as vulgar delusion,

dreadful impartiality.

Am I expected to ascend on rotten steps?

Curse to whom had conceived the Notion of Truth!

The greatest deceptor of common man, an inviting light from beyond eternity

For others to seek for in despair.

Still, despicably so, by swimming in the filth.

«What we cannot speak of, we must pass over in silence.»

A circle of Magi perched upon Gaia’s summit.

Those in front, are slowly shrinking into nothingness

Below, drenched in blood their castrated limbs lie.

Others, walking madly with carved out eyes,

Or laying still with a stare of arid comfort.

Bent over for Divine Grace.

«Shall you join us?»

«Through Awe I can shape the reality of others, but who will be the agent of

mine?»

In the abode of the humble, no hungry soul should abide.

For small, timid striders, there is no resting place but underneath the eternal

sand’s embrace.

And in-between humanity, there is nothing else certain but eternal strife

Of the meekly, against the courageous, of the simple, against the perplexed.

Defiance and Retribution.

у найважливіший момент, коли відповіді на великі запитання не потрібні

обговорювали, але діяли.

Якщо голем, який відкриває свою власну природу, покінчить із розпачем,

або знову взяти на себе свою роль у відставці?

Тепер ми бачимо, як доброчесна мавпа намагається взяти на себе роль Творця.

Але яка користь від того, що Бог позбавлений всемогутності та безсмертя?

Наскільки впевнений верховний Суддя, дивлячись крізь лінзу міопії?

Щоб прийняти Хаос і годуватись без сумнівів...

Прокляття, накладене на людство, скоріше не є кривдою в його серці,

Але в’язниці, накладені причинністю, обманом автономії,

Відчай від неадекватності.

Incurvatus in se.

Горе вам, заблукані вівці!

Все ще без спрямованості, незважаючи на ваші досягнення.

Бо не остання порожнеча є найжахливішою з доль,

але маленьке світло...

Це ви самі, оточені всесвітом темної злоби,

Страх трансфігурації, невідома істота, яка розриває власну плоть.

Що є справжньою сутністю людського бажання, як не безнадійний конфлікт із

неминучий?

Свідомість, яка так витончено піднялася з пороху до духу,

не повинні приймати примирення,

Але жадібно споживайте те, що заслуговує лише на те, щоб пережити, а не зрозуміти чи зрозуміти

фігурний.

Для молодої душі, зосередженої через яскраві випробування на ідеалах

Абсолютність

Допитливий погляд викриває всі смертні твердження як вульгарну оману,

жахлива неупередженість.

Чи очікується, що я підіймуся по гнилих сходах?

Прокляття тому, хто задумав Поняття Істини!

Найбільший обманщик звичайної людини, привабливе світло з-поза вічності

Щоб інші шукали у розпачі.

І все-таки, огидно, купаючись у бруді.

«Те, про що ми не можемо говорити, ми повинні пройти мовчанням».

Коло волхвів сиділо на вершині Геї.

Ті, що попереду, повільно зникають у небуття

Внизу, залиті кров’ю, лежать їхні кастровані кінцівки.

Інші, ходячи божевільні з вирізаними очима,

Або лежати нерухомо з посушливим поглядом затишку.

Схилився до Божественної Благодаті.

«Ти приєднаєшся до нас?»

«Через трепет я можу формувати реальність інших, але хто буде агентом

Шахта?"

Жодна голодна душа не повинна перебувати в обителі скромних.

Для маленьких боязких мандрівників немає місця відпочинку, крім вічності

обійми піску.

І між людством немає нічого певного, крім вічної боротьби

Про покірних, проти сміливих, про простих, проти спантеличених.

Непокора і відплата.